13.11.2009 - Життя – це все, що ми маємо

Дивовижна історія відкривається перед нами, коли дізнаємося про церкву Успення Богородиці й чудотворну ікону Розп`яття Ісуса Христа у місті Глиняни на Львівщині.

Храм є живою легендою Божої сили, місцем паломництва для багатьох молільників.

Устами священика Господь благословляє всіх, хто потребує спасіння, доторкнутися до самовідновленого Розп`яття.

Коротко з історії:

Церква Успення Богородиці у Глинянах є однією з найвиразніших і добре збережених пам`яток народного дерев`яного зодчества, вважається чи не найстарішою дерев`яною церквою Галичини.

Існує версія, що храмів такого стилю побудови у світі збереглося лише шість: два в Україні (в Глинянах та на Закарпатті), два - у Польщі, один - у Чехії і ще один - в Угорщині.

У 1886 році після великої пожежі церква вдруге залишається неушкодженою. Тоді цілковито згоріло все середмісття і навіть храм св. Івана Хрестителя на Застав`ї, у передмісті Глинян. Коли палало місто, за спогадами очевидців, над храмом Успення з`явилася постать Божої Матері у блакитному вбранні з рожевим відтінком. Богородиця тримала над церковцею широко розведені руки аж до часу, коли полум`я зникло. Вогонь валом доходив до стін храму і відкочувався назад. Усе довкола згоріло, а храм залишився неушкодженим. Але настав момент, коли частоту богослужінь було обмежено до мінімуму: лише раз на рік тут виставляли плащаницю. Навіть з`явилася думка розібрати старий храм, а на його місці поставити пам`ятний знак.

За зачиненими дверима запанувала не властива для молитовного місця тиша. Середина храму, як і всі образи у ньому, потемніла і закоптилася. Ікони та закутки покрилися шаром пилу і павутинням...

Однак сталася незвичайна подія, яка перетворила приречений на запустіння храм на місце паломнцтва для багатьох молільників.

На Святвечір 1936 року в церкві надприродним способом самовідновився запрестольний образ Розп`яття Ісуса Христа, за переказами подарований Богданом Хмельницьким.

Уночі перед Різдвом 1936 року, за спогадами місцевих мешканців, у старенькому дерев`яному храмі з`явилося дивне світло - сіяла запрестольна ікона Розп`яття Ісуса Христа, на яку в той час мало хто звертав увагу.

Із розповідей, першими дивне світло у храмі побачили Богдана Маркевич, Ізабелла Новак і Ярослава Паньків. Тоді вони були ще дітьми. Найближче до церкви жила Богдана Маркевич.

Я з церквою росла, - розповідала бабуся Богдана. - Тоді ще навіть загорожі не було. Вийшла з хати - і просто на подвір`я храму. Зближався Святвечір, ми з дівчатами бавилися біля церкви. Зима була безсніжна. Аж раптом побачили у храмі сильне світло. Подумали, що то щось горить. Почали через шпарки зазирати всередину. Побігли до паламаря Івана Ціслецінського, у якого були ключі. Диво - на запрестольному тьмяному образі з`явилося світло. Так виглядало, наче хтось по ньому зверху вниз водить ліхтариком. Паламар почав бити у дзвони, як на пожежу. Люди позбігалися у церкву. Не знали, що коїться, клякали і плакали. Спочатку думали, що це сонячне проміння, заслоняли вікна. Світло не зникало. Світило як удень, так і вночі. Диво-сяйво тривало аж до Йордану. Тоді на іконі ще не було рами і скла.

Світло на старенькій іконі постійно переливалося. Через три тижні, коли сяйво зникло, люди побачили, що образ вкрився позолотою. Розп`яття було дерев`яним, кров на руках стала яскраво-червоною, а цвяхи - виразними, блискучими.

Перед іконою відбувались і відбуваються численні навернення і зцілення.

І сьогодні багато прочан приїжджають до чудесно оновленого образу Розп`яття Ісуса Христа і зазнають ласки видужання. Таких зцілень уже сотні.

Дивовижні зцілення від тілесних і душевних недуг

Упродовж 1936 - 1939 років відбулося близько трьох тисяч оздоровлень за посередництвом молінь перед іконою Розп`яття Ісуса Христа. У притворі храму зцілені залишали милиці та інші беззаперечні докази свого надприродного видужання.

Розповідь очевидиці Михайлини Демчишин, мешканки м.Глиняни, 1922 р.н.:

„... Пам`ятаю, як літом 1936 року відбувся перший відпуст на світо Пресвятої Євхаристії. Із ближніх сіл прийшли процесії. Вівтар зробили надворі і там відправляли св.Літургію. на Успення Пресвятої Богородиці я тримала хоругву. Привезли фірою молодого хлопця на милицях 17 - 18 років. Після Літургії я бачила, як цей хлопець сам йшов, а милиці тримав високо над головою і голосно кричав: „Люди! Я здоровий! Бог мене вмслухав!".

Галина (50 років, Глиняни). Рак, сильні болі, була опромінена. У сні мала вказівку йти до оновленої ікони. Молилася біля образу, обтиралася свяченою водою. Мала враження, ніби вся горіла. Після цього вже впродовж кількох років болю немає.

Олег (Івано-Франківська обл., Долинський район). Термічний опік обличчя і очей від струму високовольтної лінії (300 В). Шкіра на обличчі згоріла, обгоріла рогівка ока. Лікарі казали, що осліпне. Після щирої молитви біля Розп`яття опік зникає. Зараз цілком одужав.

Чудотворна ікона у часі епідемії на грип завітала до Чорткова

У найтривожніший для людей час, коли непрохано вторглася в наше життя епідемія грипу, в Чортків за проханням священиків УГКЦ приїхав із Глинян Львівської області о. Дмитро Майкут, щоб разом із чортківчанами здійснити молебен перед Чудотворною іконою Розп`яття Ісуса Христа. О.Дмитро наділений Божим даром - передавати Благодатний вогонь Чудотворного розп`яття власними руками, за допомогою молитви та свяченої води приводити нуждених до зцілення.

Коли чудотворна ікона була у Соборі св.Петра і Павла міста Чорткова, незчисленна кількість наших мирян приходила помолитися з вірою і надією на допомогу. Кожен із нас має свої рани і свої вади. Але якщо довіримося Богові, Він через нашу недосконалість може вчинити чудо. Ось так і чортківчани, незалежно від вірисповідання приходили на молебін до Собору. Але варто пам`ятати, що недостатньо просто молитися, треба щиро вірити у силу молитви, яка допомагає нам жити, а життя - це все, що ми маємо. „...Бог дав нам все, що в Нього є, і Його власне „Я" також знаходиться в нас...". Але добро і зло таємниче переплітаються між собою. Жодна людина не може уникнути відповідальності за ту свободу вибору, яку дав нам Господь. І саме від нас залежить майбутнє, не тільки наше, а й наших дітей, внуків, правнуків. То чи не час перестати думати тільки про свою вигоду та задоволення (адже негараздів і болю навколо ітак достатньо), чи не час нести в душі мир і спокій, і як радив о.Дмитро, не звертатися до Всевишнього: „дай", „допоможи", а - „проведи", „підкажи".

Варто вдуматися кожному у вислів Бруно Ферреро: „...Не існує жодної книги,у яку вписували б наші гріхи. Бог не веде жодних реєстрів, не має жодного каталогу. Він бере під увагу лише наше сьогодні й огортає нас любов`ю, не ставлячи жодних умов."