09.10.2009 - Похилий вік – поняття відносне

Перший день жовтня - Міжнародний день людей похилого віку. Однак, не всі, котрих ми за звичкою відносимо до такої категорії людей, вважають себе такими. То й не дивно, бо сьогодні багато людей, котрим по 70-80 літ мають завидну активну енергію до життя. Нещодавно моя знайома, педагог за фахом, поскаржилася мені, як важко їй у п`ятдесят рухатися, ходити на роботу, і це в той час, коли її 80-річна сусідка щоранку робить фізичні вправи, енергійна і життєрадісна. Але у наш збанкрутілий на економічні гаразди та людяність час, можна й побачити на вид інтелігентних стареньких, котрі щось підбирають із смітника (до прикладу, такий випадок мені трапилося бачити сьогодні, коли йшла на роботу...).

Якими б ми словами не наділяли людей із, скажемо так, вищим віковим порогом, однак вони, попри все, залишаються людьми. Як казала моя покійна бабуся: „Живий про живе думає". То важливо уже нам усім від слів перейти до справ і подбати, щоб наші душі не пліснявіли й не черствіли, аби про людей такого віку ми згадували значно частіше, ніж зазначено у календарі.

Першого жовтня Чортківська райдержадміністрація та її структурний підрозділ з обслуговування одиноких непрацездатних людей похилого віку, мерія, товариство Червоного Хреста району вирішили привітати ветеранські організації району. На Чортківщині таких організацій є дві - Рада ветеранів та Всеукраїнське об`єднання ветеранів.

Перша організація існує ще з радянських часів і керує нею сьогодні А.Філіпчук, друга - створена за роки незалежності, нині є найчисельнішою, бо об`єднує, за словами її керівника М.Чекалюка, більше як 1800 осіб та має первинні осередки майже по усіх організаціях, вищих навчальних закладах міста та сіл району. Хоча ці дві організації ділять одне приміщення, яке знаходиться у будівлі мерії і тут красуються великі портрети Степана Бандери та Тараса Шевченка, а під ними - майстерно і з естетичним смаком вишиті рушники, однак, як ідейно, так й історично, вони різняться. Точніше, її члени не можуть жити душа в душу. Різні у них погляди на багато принципових речей. Не будемо судити. Можливо і справді ліпший вихід, щоб не дійти словом до конфлікту, краще його оминути, як зазначили члени Всеукраїнського об`єднання ветеранів, котрі спочатку відгукнулися на запрошення влади, а відтак -  запросили нас прийти до них на свято Покрови, так як вони є досить активними у громадському і культурному житті краю і людьми похилого віку себе не вважають. Громадська організація Рада ветеранів є також досить активною. Її сивочолих членів цього дня прийшли привітати заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань Іван Стечишин, начальник територіального центру з обслуговування одиноких людей похилого віку Тетяна Яхницька, заступник міського голови Наталя Ревега, голова Товариства Червоного Хреста Ірина Соляник та вихованці дитячого садка „Золота Рибка" із завідуючою та музкерівником.

Відтак ми попрямували до села Пробіжна Чортківського району, де в будівлі місцевої лікарні, зайнявши лише третій поверх (і сьогодні цього замало), знаходиться геріатричне відділення територального центру з обслуговування одиноких людей похилого віку. Завідуюча відділення пані Ганна Середа, в минулому секретар сільської ради, таки вміло поставила роботу. Тут затишно, задбано - довкола килимові доріжки, вазони, на вікнах красиві гардини, хороша постіль. Більшість з вихованців даного геріатричного і вдома такого не мала. Дане геріатричне відділення є державним і цілком нівелює думку, що державне - значить погано. Щасливі ті наші старенькі, котрі потрапили сюди. У благодійній службі „Карітас" в Чорткові люди такої категорії знаходяться у гірших умовах. Це - реальність.

У геріатричному ж сьогодні повний комплект - 25 осіб, з яких 11 - лежачі. „Нещодавно померла одна жіночка, яка впродовж шести літ була лежачою, - розповідає пані Ганна Середа, - уявляєте, жодного пролежня у неї на тілі не було. Мої дівчата молодці, пильнують за старенькими. Та й і я їм спуску не даю. Ось і сама, як тільки виходжу зі свого подвір`я, - одразу ж на роботі, бо заходжу до наших місцевих господинь по молоко для стареньких. Щоранку у нас обов`язково якась каша з молоком, щоб не повторювати. Каші  чергуємо. На обід і вечерю - обов`язково щось м`ясне, гарнір, перше. Ось і сьогодні на перше фасолевий суп, на друге - картопляне пюре із тушеною з м`ясом капустою, на десерт цукерки і кавун. На вечерю - голубці. Нашим стареньким у нас добре, це видно по їхніх обличчях...".

Я колись була затятим противником того, щоб люди похилого віку жили у таких геріатричних лікарнях, відділеннях. Але переконалася, коли справа поставлена з любов`ю, як у нашій Пробіжній, то чому б і ні. Тут у них свій світ, своє життя. Живуть спогадами, спілкуються і навіть... закохуються. Про одну із таких Love story, де до однієї жінки інваліда від народження щоразу на інвалідному візку приїжджає старенький чоловік і мовчки милується нею, ми уже писали раніш. Ця історія платонічного кохання триває і досі. А минулоріч у цих стінах побралася ще одна пара - пані Ніна Білявська (81 рік) з Чорткова та пан Роман Бердецький (80 років) з Товстенького. Пан Роман опісля інсульту, пересувається добре, лише має дефект мови. Живуть вони обоє у по-домашньому задбаній кімнаті, де є телевізор, фотель, на вікні гламурні штори, килими... Одним соловом, сімейне кубельце дихає затишком і домом.

Друга пара - Надія Сорокова (88 років) та Олексій Гук (92 роки) з Чорткова, одружені уже багато-багато літ. Надія Максимівна задоволена тим, що їм з чоловіком у такому поважному віці дали тут прихисток, гарну кімнату і тепле родинне ставлення.

Того жовтневого дня у геріатричному відділенні було багато квітів, танцю, співів і музики. Учні місцевої школи та вчителі підготували хорошу концертну програму. Зачіпали за живе наших бабусь звуки рок-н-ролу, де окремі з них на своїх візочках в такт із посмішкою зводили плечима; линули у спогад, коли Андрійко Ковпак на синтезаторі виконував вальс їхньої молодості...

Наше геріатричне відділення - це кращий варіант, сюди хочеться їхати, бо тут усе гаразд. Але чому того кращого у нас так мало?..

Далі на стезі свята були вітання і грошові допомоги нашим столітнім, котрих у районі є чотири. А пані Марії Сов`як із Залісся цьогоріч 105 літ. Бабуся пересувається сама, але уже рік як не ходить до церкви, не може.

Пані Марія зазнала років сирітства, є глибоко віруючою людиною. Одруженою не була. Зараз її доглядають „стрієшні" онуки, онуки двоюрідного брата. Доглядають добре, але одна біда, старенька не може їсти і уже погано бачить на очі. Хоча гостям завжди рада.

Леся Легіт