24 сесія Тернопільської обласної ради п`ятого скликання прийняла звернення «З приводу посилення антиукраїнських випадів у Республіці Польща».

Тернопільська обласна рада у своєму зверненні до Президента України, Верховної Ради України та Посольства Республіки Польща вимагає офіційних вибачень від Республіки Польща за етнічні чистки, що здійснювала Армія Крайова у роки ІІ Світової війни на українських етнічних землях, - повідомили ЗІКу у прес-службі ВО «Свобода».

Голова фракції ВО «Свобода» у Тернопільській облраді Олег Сиротюк заявив, що «Свобода» вимагатиме створення тимчасової комісії, яка розслідуватиме злочини, що чинила Армія Крайова на українських етнічних територіях. «Відбілювання злочинців з Армії Крайової, що здійснювали етнічні чистки, займалися бандитизмом, злочинами проти мирного населення - не сприяють налагодженню добросудських відносин з нашими західними сусідами», - заявив він.

У зверненні, ухваленому Тернопільською обласною радою, йдеться:

«Останнім часом у Республіці Польща здійснено низку заходів, які мають виразний антиукраїнський характер, посилюють напругу у взаєминах між українцями і поляками, не сприяють партнерським взаєминам між двома країнами. Так, нещодавно керівництво Польського телебачення (TVP) ухвалило рішення закрити телевізійну інформаційну україномовну програму «Теленовини», яка довший час була єдиною загальнопольською програмою, що розповідала про життя українців у Польщі. Такий крок, без сумніву, є грубим порушенням принципу свободи слова та може мати негативні наслідки щодо збереження українцями своєї культурної самобутності на національної ідентичності.

Апогеєм антиукраїнської істерії стала ухвала Сейму Республіки Польща з приводу чергової річниці так званої Волинської трагедії у якій національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА кваліфіковано як «етнічні чистки», а споконвічні українські землі Волині названо «кресами всходніми».

У зв`язку з цим заявляємо, що окремі політичні кола Республіки Польща, парламент цієї країни стали на небезпечний шлях розпалювання міжнаціональної ворожнечі, згортання позитивних здобутків у взаєминах між українцями і поляками, двома сусідніми державами. Вимагаємо негайно припинити будь-які дії, спрямовані на дискримінацію політичних і культурних прав українців, які проживають у Польщі. Заявляємо, що ОУН і УПА під час ІІ Світової війни боролися проти всіх окупантів за створення Української Самостійної Соборної Держави. Щодо подій на Волині у 1943 році, то українські націоналісти та українці вели боротьбу проти польських окупантів, які не приховували своїх шовіністичних та імперіалістичних намірів загарбати частину Волині та позбавити українців права бути господарями своєї землі. А тому зазначена ухвала польського Сейму не відповідає історичній правді, та може трактуватися як зазіхання на територіальну цілісність України.

Звертаємося до Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів дати правову та політичну оцінку недружнім діям парламенту Республіки Польща та окремим політичним силам цієї країни, які розв`язали антиукраїнську кампанію.

Принагідно нагадуємо польській стороні, що впродовж усієї непростої історії українсько-польських стосунків не було жодного випадку, щоб українці мовчки сприймали образи на свою адресу. Не мовчатимемо і цього разу. Усіма доступними нам методами захищатимемо історичну правду й справедливість, нікому не дозволимо зневажати національну честь і гідність української нації!

Ми вимагаємо від Республіки Польща офіційних вибачень за етнічні чистки, що здійснювала Армія Крайова у роки ІІ Світової війни на українських етнічних землях». 

Василь Панасюк, історик:

- Звернення Тернопільської обласної ради п`ятого скликання „З приводу посилення антиукраїнських виступів у Республіці Польща" спонукало мене до роздумів, якими хочу поділитися з читачами часопису „і плюс".

Таке звернення, на мою думку, повертає нас до найдискусійнішої теми української та польської історіографії та найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів.

З одного боку, це справедлива реакція на очевидну несправедливість, але... Якби ж не було цього „але"! Чи стане від цього легше пересічному українцю? Чи покладе воно край взаємним підозрам? Чи буде це вибачення щирим?..

Переконаний, що історія має бути надбанням істориків, а не політиків. Українці і поляки давно - тісні партнери. І добре, що після Волинської трагедії в житті обох народів було чимало того, що нас здружило і об`єднало: спільний спротив сталінському режиму і приклад польської „Солідарності" для українського правозахисного руху, і взаємодопомога під час ламання комуністичного режиму, і визнання України з боку Польщі 1991-го, і посередництво між Україною та Заходом, і ще багато іншого. Повернення до ворожнечі просто не може бути! Бо Волинська трагедія є нагадуванням про те, який хиткий світ і як легко перейти від дружби до взаємної ненависті. Те, що раніше роз`єднувало народи, тепер мусить об`єднувати. Бо така логіка історії, логіка прогресу.

Ця трагедія буде боліти і відлунювати у наших днях доти, доки живі ті, хто вважає себе постраждалою стороною в цій трагедії. При цьому і в середовищі українців, і в середовищі поляків знайдуться ті, хто вважатиме, що правда - на їхньому боці. На кожен аргумент про безневинних жертв з одного боку, буде висуватись контраргумент про жертви з іншого...

Сьогодні історики роблять лише спроби проаналізувати причини і перебіг українсько-польського міжнаціонального конфлікту, що охопив землі спільного проживання двох народів, в центрі якого - протистояння Української Повстанської Армії та Армії Крайової. Найповніші результати цих досліджень - у новій книзі видавничого центру Києво-Могилянської академії. Книга видана навесні цього року, її автором є український історик Ігор Ілюшин, і вона має назву „Українська Повстанська Армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні. 1939 - 1945рр.". Тут дається глибокий аналіз доступної інфомації з українського, радянського, польського та німецького архівів.

Станом на 1943 рік на Волині вже було аж чотири вузли українсько-польських протиріч: територіально-політичні, етнічні, мілітарні (на рівні партизан і мирного населення) та соціальні. Терор розвивався стихійно і масово як наслідок перебування в умовах постійної напруги і стаху перед репресіями режимів, що приходили і відходили, як стихійна спроба одним ударом розв`язати накопичені протиріччя. Фактично повторювалась Коліївщина 1768р., але більш модернізована, і з новими методами та формами. Перші сутички між поляками та українцями на Волині були зафіксовані у грудні 1942 року. При цьому складно сказати точно, хто перший спровокував різанину. А те, що відбувалося згодом, влітку 1943 року, носило характер кривавої драми і нагадує події, що мали місце на Балканах на початку 90-х. Можна говорити про історичну правоту українців - адже це ж наші етнічні землі! Але й для простих поляків вони були рідною землею. Обидві сторони були в корені не праві у даній ситуації. Обидві ворогуючі сторони обрали не політичне, а біологічне розв`язання проблеми. І про це треба писати, це слід пам`ятати. Терор завжди є безглуздим! У 1943 році більша частина дій УПА і АК припадає не на боротьбу із зовнішнім ворогом, а на взаємну ворожнечу. Український історик Юрій Киричук написав монографію, в якій наводить приклади жорстокого, просто жахливого поводження обох стрін у цьому конфлікті.

Точна кількість жертв Волинської трагедії не відома й досі. У працях польських істориків можна зустріти цифру 50 тис. загиблих поляків і 17 тис. українців. Але, на думку українських дослідників, ці цифри трохи завищені.

А тепер про „найцікавіше". У цей час на Волині, окрім українців та поляків, були й інші сили - німецька окупаційна армія і радянські партизани. Для німців українсько-польський конфлікт був яскравим втіленням принципу „розділяй і пануй". Вони всіляко підігрівали ненависть між українцями і поляками. Еріх Кох, якого Адольф Гітлер поставив на чолі рейхскомісаріату „Україна", наголошував: „Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, і щоб українець, побачивши поляка, теж хотів його убити".

У радянських партизан діяло правило: „Де двоє побилися, там треті поживилися". Знищення польського населення на Волині було також на руку Сталіну в його іграх з перекроювання польського кордону після війни. Очевидним є факт, що більшість сутичок між УПА і АК були майстерно сплановані гітлерівською та сталінською спецслужбами. Полонені бійці УПА свідчили, що часто німці самі вдягали шинелі з тризубом і йшли палити польські села. Ю.Киричук описує події в Гуті Степанській, куди пішло 250 перевдягнених німців. Вони палили кожну хатину, а дітей кидали у вогонь живцем. Навіть Микита Хрущов, аналізуючи польсько-українські взаємини на Волині, писав: „Я думаю, це все - справа рук німців".

Радянські партизани теж внесли свою лепту у розпалювання цієї ворожнечі - навесні 1943 року розпочалася примусова мобілізація поляків у червоні партизанські загони. Таким чином, в очах українського населення Волині поляки перетворювалися на радянських колабораціоністів. А це сприяло лише посиленню ворожнечі.

У самій Польщі, в середовищі польських істориків ставлення до Волинської трагедії однозначне - саме як до трагедії. Переважна більшість істориків стоїть на позиції необхідності вивчення і дослідження цієї сторінки українсько-польських взаємин, хоча є й такі, що намагаються будувати на цих подіях моделі для сучасної політики. На щастя, їх небагато і згадувати про них нема потреби. Краще згадати професора Ришарда Тожецького, який одним із перших порушив питання про об`єктивне вивчення гострих проблем в українсько-польських взаєминах, чи про Гжегоша Мотику і Рафала Внука, які перейшли від негативізму при розгляді питань українсько-польського протистояння до об`єктивізму в оцінці співробітництва УПА і польського підпілля в роки Другої світової війни. Їхня книга „Пани і різуни: співробітництво УПА і АК у 40-х роках" стала поворотним пунктом у польській історіографії: треба більше акцентувати увагу на тому, що нас об`єднувало, ніж те, що роз`єднувало наші народи.

Я не думаю, що вимога, котру ініціює Тернопільська обласна рада у своєму зверненні, найкращий спосіб з`ясування стосунків. І не тільки тому, що ця трагедія за міжнародним правом - міжетнічне протистояння на регіональному рівні, а не акт держави стосовно ворожої держави. І не тому, зрештою, що це не компетенція органів місцевого самоврядування. І навіть не тому, що це покаяння фактично не матиме сенсу та історичної ваги. А тому, що переконаний - сьогодні потрібно інше. Сьогодні потрібно спільно розробити комплекс заходів для увічнення пам`яті жертв для повчання нащадкам. Представникам обох держав на найвищому рівні необхідно зустрітися задля того, аби ця трагедія більше ніколи не повторилася. Це має бути акт двох рівних держав із єдиним баченням шляху просування до Європи, єдиними стратегічними цілями. Те, що раніше роз`єднувало народи, тепер має об`єднувати!

P.S. Панове депутати, огляніться довкола! Скільки невирішених справ у рідному домі! Зробіть щось, що у вашій прямій компетенції, для маленького пересічного українця. Для початку, хоч би подбайте про організацію цивілізованої переробки та утилізації сміття, що скоро накриє нас з головою. А справу великої державної політики залишіть тим, хто має на це державні повноваження.

Тетяна Яблонь, депутат Чортківської районної ради від Українського Народного Руху:

- На мій погляд дуже добрим є те в роботі Тернопільської обласної ради, що депутатів хвилює питання національної гідності нашого народу. Це треба похвалити. Проте нам треба бути дуже обережними у висловлюваннях і у прийнятті різного роду звернень, час доводить, що необхідно бути дипломатичними у стосунках з іншими державами. Зокрема я хочу тут навести, як приклад, звернення президента Російської Федерації Медвєдєва. Я думаю, що воно сколихнуло не тільки Україну, а й увесь світ. У зв`язку з таким, м`яко кажучи, з недипломатичним кроком президента, можливо зараз і в Росії бачать, що його виступ був надто гострим і різким, не дивлячись на те, що Кремлівська Росія завжди дозволяла собі бути господинею особливо на пострадянському просторі. Тому дуже би не хотілося, щоб Україна брала приклад із таких шовіністичних агресивних настроїв. Українці завжди славилися своєю мудрістю, виваженістю і гостинністю, своїм умінням досягти діалога з представниками інших держав, і враховуючи те, що Республіка Польща в період Помаранчевої революції стала на захист демократичних цінностей в Україні, що сучасне керівництво держави з розумінням віднеслося до демократичних прагнень в Україні і особливо щодо майбутньої присутності нашої країни у союзі європейських держав. Ми повинні зрозуміти, що час пройшов і ті люди, які колись займалися руйнацією нашої культури, уже в минулому, також тепер мусимо будувати наші взаємини з розрахунку, що ми живемо в сучасному суспільстві на добросусідських відносинах, тим самим дбаючи про імідж України як поміркованої, цивілізованої держави.

Сьогодні такого бар`єру між нашими державами немає. Люди з Польщі їдуть до нас, щоб дізнатися про культуру нашої держави, наші традиції. Наш дитячий зразковий ансамбль танцю „Яблунька", яким керують Наталія і Володимир Гудови, неодноразово  виступав у Польщі, демонструючи там кращі зразки українського народного танцю. Відповідно і до нас приїжджали танцювальні колективи з Польщі із культурною програмою. Цікаво, що Володимир Гудов навчає українського танцю поляків, так як ті, через засилля модних сучасних танців, не зберегли своїх національних традицій. Тут ми маємо чудову співпрацю на ниві культурного обміну між народами, хоча це на рівні двох маленьких міст. З такої маленької співпраці починається велика співпраця. Ми маємо бути відкритими до порозуміння і співпраці.