21.08.2009 - Чому на Тернопіллі не цінять екології?!

23 липня - 5 серпня тривала водна експедиція Дністром, організована ЕГО „Зелений Світ" в рамках всеукраїнської громадянської кампанії „Дністровська екологічна хвиля". Експедиція пройшла відстань близько 130 кілометрів: від гирла річки Джурин - до гирла Збруча в історичному селі Окопи, де колись "півень співав на три держави".

Наша розмова з ініціатором експедиції, головою ЕГО "Зелений Світ" Олександром Степаненком.

- Олександре Михайловичу, яку ціль ставив перед собою „Зелений Світ", організовуючи цю експедицію?

- Цілей було декілька. По-перше, ми мали намір поспілкуватися з керівниками місцевих органів влади, депутатами сільських рад, місцевою інтелігенцією, з посполитими мешканцями краю про перспективи створення національного природного парку (НПП) „Дністровський каньйон", роз`яснити їм цілі нашої громадянської кампанії. По-друге, необхідно було провести моніторинг порушень природоохоронного законодавства у Дністровському каньйоні. Оскільки у складі учасників експедиції було кілька фахових екологів, то була можливість обстежити цікаві у сенсі заповідання природні ділянки долини Дністра. Ну і, нарешті, - побачити чи змінилася практика природокористування за рік, що минув після катастрофічного паводка.

- Цілі виглядають амбітними... Ви, звісно, розраховували на підтримку інших організацій?

- Так, і приємно, що на наші ініціативи відгукуються колеги з інших громадських організацій, до того ж таких авторитетних, як Національний екоцентр України або харківські „Печеніги". Це свідчить як про те, що нам довіряють, так і про те, що проблемами нашого краю переймаються небайдужі громадяни з різних регіонів України. Адже серед учасників експедиції були наші колеги з громадських природоохоронних організацій Києва, Харкова, Миколаєва, Івано-Франківська, Тернополя. Зауважу також, що про підтримку нашої кампанії „Дністровська екологічна хвиля" наразі заявили 40 організацій з 16 областей України та  Києва. Паралельно з нами пливла ювілейна 20-та експедиція „Дністер" львівського Товариства Лева, котре також підтримало нашу „Дністровську хвилю".

- Це справді виглядає, як вияв „чуття єдиної родини" - екологічної.

- І громадянської, і патріотичної... Я гадаю, що по-справжньому єднаюче почуття патріотизму виростає не з парадних речей та фейєрверків, а з почуття турботи, відповідальності за нашу спільну землю та за свого ближнього. Навіть, якщо він думає і вірить трохи не так, як це роблю я.  

Зауважу також, що більшість учасників прибули до Подністров`я власним коштом, тобто експедицію можна вважати виявом справжньої громадянської ініціативи.

- І все ж хтось підтримував експедицію фінансово?

- Ми отримали підтримку американської неприбуткової організації Global Greengrants Fund. За її кошти ми мали можливість сплатити транспортні витрати та придбати продукти. Видрукували також власну брошуру „Кому потрібен національний природний парк «Дністровський каньйон» і хто боїться його створення?" - для розповсюдження у місцевих громадах регіону. Крім того, експедиція отримала технічну підтримку - у вигляді безоплатної оренди туристичного спорядження від Туристичної агенції "Terra Incognita" (http://www.terraincognita.info), за що велике спасибі її лідеру, нашому земляку Сергію Підмогильному.

- Розкажіть, будь ласка, коли народилася ідея заповідання „Дністровського каньйону"?

- З цією ідеєю ми колись „гарно запрягали", та вже багато років не можемо рушити з місця... Мушу згадати про те, що Тернопільщина певний час була серед лідерів природно-заповідної справи в Україні. Наступного року виповниться 20 років від моменту утворення регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Дністровський каньйон». Його було створено у 1990 році на 40 тисячах гектарів земель Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів. Тобто РЛП «Дністровський каньйон» ... начебто став першим і одним з найбільших регіональних ландшафтних парків в Україні.

- Начебто став?...

- Так, і я міг би пишатися тим, що ця ідея виникла у Тернопільській обласній раді першого демократичного скликання, депутатом якої тоді був я. Міг би пишатися, якби рішення про створення РЛП не залишилося лише на папері. Адже досі - за 19 років ! - під лукаві балачки про успіхи заповідання на Тернопільщині влада області не спромоглася створити адміністрацію ландшафтного парку, чітко визначити його межі, розробити проект організації території, хоч частково врегулювати питання дотримання природоохоронного режиму на ній. Неспроможність реалізувати рішення про створення РЛП з року в рік пояснювалася традиційно: у області не вистачає на це грошей... Хоча я припускаю, що у нашої влади бракує чогось іншого, інколи більш важливого, аніж гроші.

Сьогодні вже наша область відстає у розвитку природно-заповідної справи в порівнянні з сусідами. У нас все ще не створено жодного національного природного парку - об`єкту, котрий у свої діяльності поєднує збереження довкілля, розвиток туризму, санаторно-курортної справи, сприяння іншим екологічно дружнім способом господарської діяльності. Мені прикро, що, маючи на Тернопільщині унікальну, світового рівня природну та історичну спадщину, ми не спроможні належним чином  оцінити, пишатися та зберігати її...

Тоді як, наприклад, на Івано-Франківщині за цей час запрацювали три НПП: „Карпатський", „Гуцульщина" та „Галицький", не враховуючи заповідних територій високого ступеня заповідності: Карпатського біосферного заповідника та природного заповідника „Горгани".

На Хмельниччині вже більше 20 років успішно функціонує найбільший в Україні НПП „Подільські Товтри". Там до парку увійшли майже усі землі трьох районів: Городоцького, Кам`янець-Подільського та Чемировецького. Площа парку - більше 260 тисяч гектарів, голова йде обертом від такого масштабу активності!  А ми, немов ті дрібні гендлярі, торгуємося довкола 10 - 20 тисяч га у каньйоні, по суті, абсолютно не придатному для активного господарського освоєння.

- Створення заповідних територій не загальмувало у сусідів економічного розвитку?

- Я думаю, навпаки. На території того ж НПП „Подільські Товтри" успішно діє 70 санаторіїв, профілакторіїв та баз відпочинку. Зрештою, порівняйте рівень та масштаби Сатанівського курорту на Хмельниччині та Гусятинського на Тернопільщині. Засновані вони у один і той самий час, вода однакова, природні краєвиди у нас не гірші, а якість лікування, умови проживання пацієнтів - вочевидь не на нашу користь...

Повертаючись до нашої експедиції, скажу, що колег з інших областей прикро вразила картина економічного занепаду нашого краю: практично скрізь знищені ферми, переробні підприємства, туристичні та відпочинкові бази, недобудовані соціальні об`єкти, великі обсяги неораних земель, а також - ті несправедливі ціни, за якими мешканці сіл змушені продавати вирощені важкою працею овочі. У Колодрібці та Усті ми купували доброї якості помідори по 80 копійок за кілограм, коли у Києві та Харкові вони коштують 7 - 8 гривень.

Наразі вирощування помідорів стало чи не єдиним джерелом заробітку для більшості сільських мешканців у обох районах південно-східного кута області. Чому тутешня влада не бачить економічних перспектив у розвиткові сфери туризму та рекреації, який повинен стати одним з чільних напрямків діяльності майбутнього національного парку? Хто і для чого поширює серед людей примітивну брехню про те, що парк створюється для наступного розпродажу земель сільських громад, що адміністрація парку заборонить ловити у Дністрі рибу, купатися, навіть - проходити берегом річки?!... Чому дехто з людей вірить у ці нісенітниці?

- Чи вдалося вам переконувати людей у тому, що національний парк створюється для них? Чи вірили вашому слову?

- Якщо відверто, подекуди нас справді сприймали, як „агітаторів від влади". Люди настільки деморалізовані та розчаровані реаліями життя у нашій країні, що їм важко повірити у те, що хтось ще може безкорисливо жертвувати своїм вільним часом, своєю відпусткою - „заради ідеї".

Наприклад, ми з головою НЕЦУ Ігорем Сіренком мали непросту зустріч у Вільхівці Борщівського району - у часі недільного сходу громади „на майдані коло церкви". Перші півгодини нашої розмови з людьми були малопродуктивними - серед них хтось довго і наполегливо формував демонічний образ парку, котрий створюють, „аби повідрізати городи до річки", „все забрати і згодом розпродати начальству і олігархам".  Цей мітинг тривав більше двох годин - і більшість людей не розійшлася. Мені здалося, що наші аргументи - як у поданні розважливого Сіренка, так і запального Степаненка - все ж були почуті. Без сумніву, ця зустріч була корисною.

Приємне враження залишили по собі зустрічі з представниками інтелігенції: вчителями, співробітниками бібліотек та клубів, місцевої преси, з адміністрацією Заліщицького аграрного коледжу. Ці люди добре розуміють необхідність створення національного парку на Дністрі. Але чому їхній голос все ще не почутий у краї?

Окрім Вільхівця, наші колеги спільно з співробітниками Держуправління охорони навколишнього природного середовища брали участь у сходах сільської громади в Устечку Заліщицького району, активно спілкувалися з мешканцями сіл: Устечко, Нирків, Іване-Золоте, Зелений Гай, Добрівляни, Городок, Зозулинці, Синьків, Колодрібка, Вільховець, Дзвенигород, Трубчин, Окопи.

- Але ж певні обмеження для господарської діяльності парк все ж створить?

- Звісно так. Інакше як ця установа зможе зберегти цінні природні об`єкти? Але ці обмеження торкатимуться лише саме найцінніших, малопорушених природних ділянок, і ніяк не торкатимуться територій, де традиційно господарювали місцеві громади. До зони заповідного режиму  планується включити лише 5% усієї площі парку, - майже виключно дністровські стінки, де „й коза не йде", та існуючі заказники. То хіба такі обмеження сильно зачеплять інтереси громад?

- В якому стані зараз перебувають ці найцінніші ділянки?

- У ході цієї експедиції та попередніх виїздів ми обстежили цілу низку  природних територій  у долинах Дністра, Нічлави, Циганки, Стрипи. Якщо декотрі з них збереглися добре, як приміром - ботанічний заказник „Глоди", то стосовно інших можна вести мову про певну втрату біотичного різноманіття, а отже і природної цінності. Причина - тривала нераціональна практика господарювання, як наприклад, в урочищі „Обіжева". Натомість ми бачили й інші, надзвичайно цікаві ландшафти на Дністрі та його притоках - степові, лучні, скельні - які можна розглядати, як резерв для заповідання й розвитку екомережі... Якщо не гаяти часу, їх можна включити і до складу земель національного парку. На його прискореному створенні наполягає Президент України у своїх указах, підписаних після катастрофічного паводку 2008 року.

- Чи зразки безладу у природокористуванні на Дністрі настільки ж вражаючі, як у нас у Чорткові?

- На жаль, і тут довелося спостерігати чимало прикладів порушень природоохоронного законодавства, неконтрольованого пограбування природних ресурсів. Тут і протиправний видобуток каменю та річкового гравію просто у дністровій долині, і засмічення землі,  і горіння звалищ відходів, і  випалювання природної рослинності, порушення режиму прибережних захисних смуг, миття у ріці автомобілів, рубок лісу, бракон`єрства... Тож у цьому сенсі вельми дивною виглядає ситуація, коли місцеві органи влади Заліщицького та Борщівського районів, з року в рік, демонструючи власну неспроможність навести елементарний лад у справі природокористування та збереження природних ландшафтів, зволікають із погодженням питань про передачу земель до майбутнього національного природного парку.

- Чи щось змінилося у ставленні людей до природи після стихійного лиха 2008 року?

- Так, ми намагалися відстежувати дії влади та місцевих громад, до яких мав би спонукати їх минулорічний паводок 23 - 27 липня. На жаль, складається таке враження, що потрясіння, пережиті минулого року, нічому не навчили людей. Катастрофічні наслідки паводку не відкрили відлік нового часу - у ставленні до Дністра. Практично жодних змін у господарській практиці на територіях з високим ризиком підтоплення ми поки що не помітили. Справу розробки проектів водоохоронних зон для сіл, що зазнали підтоплення, не розпочато. Береги річки у багатьох місцях як були, так і залишилися розораними просто до урізу води. У багатьох місцях ведеться протизаконний видобуток річкового гравію просто у ріці. У результаті нищаться нерестовища риби, русло Дністра починає мігрувати. Люди не відселяються з ділянок, що зазнали підтоплення...

Так, українська держава минулого року надала величезні кошти на компенсацію збитків та ліквідацію наслідків паводка. Але чи захоче держава або ж будь-яка страхова компаніями компенсувати їхні втрати після наступного стихійного лиха?..   

- Яке враження справив Дністер на гостей краю?

- Наша подорож припала на період особливо низької водності Дністра. Ми не раз мали нагоду пересвідчитись - у багатьох місцях колись повноводну ріку можна без зусиль перейти вбрід. Практично до початку Дністровського водосховища шлях нашого катамарана час від часу перетинали мілини і доводилося сходити у воду, аби перетягнути його на руках. Як свідчать літні люди, таким маловодним - навіть у літню посуху - Дністер раніше не був. Вочевидь дається взнаки масштабне осушення боліт і заплав, надмірна вирубка лісів у Карпатах та розораність долин у Подністров`ї,  що викликає активізацію ерозії та замулення річища. Як результат піки паводків на Дністрі стали особливо стрімкими, межень - особливо безводним...

Але, не зважаючи ні на що, ця ріка все ще залишається фантастично красивою - її недаремно назвали одним з семи природних чудес України. В учасників подорожі були окремі хвилини „розчинення у пейзажі", серед тиші та величі каньйону. Це також - немала винагорода за увесь клопіт організації експедиції. Ну і звісно, серед інших винагород - спілкування з шляхетною компанією наших колег. У ній була: і симпатична молодь, і мужні та розумні чоловіки, і гарні жінки, і години цікавих розмов при вечірньому вогнищі.

Тому ця експедиція лише додала сил та рішучості нашій „Дністровській екологічній хвилі"...

- „і плюс" бажає вам реалізувати усі цілі цієї громадянської ініціативи!

- Дякую. Віримо, що національному парку на Дністрі - БУТИ!

Леся Легіт