Ось і закінчився перший тур кампанії „Дністровська екологічна хвиля". Її мета - з регіонального ландшафтного парку „Дністровський каньйон", який формально існує вже 20 років, перетворити у Національний природний парк. Ідея створення Національного природного парку зародилася ще давніше - у 2002 - 2004 роках і повинна була втілитися у життя, але справа затягується й донині. Відтак, 10-12 липня з Чорткова до Дністровського каньйону вирушила експедиція у складі представників Чортківського еко-клубу „Ковчег", ЕГО „Зелений Світ" та клубу спелеологів. Наступного дня до нас приєдналося ще двоє учасників із Києва: голова Національного еко-центру Ігор Сіренко та Катерина Борисенко. Основним організатором даної еспедиції виступив голова Чортківської організації ЕГО „Зелений Світ" та громадської правозахисної організації „Гельсінська ініціатива ХХІ" Олександр Степаненко. Кампанію „Дністровська екологічна хвиля" підтримали  більше 40 організацій з 15 областей України та Києва.

Наразі в Тернопільській області немає жодного Національного природного парку, в той час, як наші сусіди мають по декілька. У Хмельницькій області - це відомі Подільські товтри, Івано-Франківській - природний заповідник „Горгани", Національні природні заповідники „Гуцульщина" і Галицький, Карпатський біосферний заповідник (до речі Івано-франківщина лідер по кількості заповідних територій, нам вартувало б брати приклад від наших сусідів), у Чернівецькій - Вижницький національний ландшафтний парк. Шкода, тому що у нас також є унікальні місця, які необхідно зберегти. За словами Олександра Степаненка, окрім Дністровського каньйону до заповідання у Тернопільській області готуються ще Кременецькі гори. Присвоєння цим територіям статусу національного природного парку надає багато переваг, в тому числі й фінансування їх з державного бюджету. На даний момент Дністровський каньйон носить статус регіонального парку, де фінансування повинно здійснюватися місцевими органами влади та усі голови сільських та районих рад нарікають на те, що у них немає коштів на утримання цих земель. Також у разі створення національного природного парку є можливість звільняння від податку на землю та використання коштів міжнародних фондів. Зараз регіон Дністровського каньйону перебуває у важкому становищі: люди у селах практично не мають роботи, села й досі залишаються негазофікованими, виникає та сама проблема, яка була ще за радянських часів, коли регіон розвивався в одному напрямку. Тут переважає сільськогогосподарське виробництво, а саме - вирощування помідорів, адже клімат дуже сприятливий. Але, на жаль, населення не має ринку збуту товару, в результаті чого йде перевиробництво. Люди тяжко працюють, але результат не виправдовує себе.

Тому учасники експедиції вирішили поїхати в регіон, самим вивчити ситуацію вже на місці і провести певну роз`яснювальну роботу серед населення щодо усіх переваг створення Національного ландшафтного парку „Дністровський каньйон". З цією метою учасники експедиції відвідали голів сільських рад сіл Кривче, Пилипче, Устя та Вільхівців і подарували сільським школам книжки „Дотримання екологічних прав в Україні", основним з авторів яких є О.Степаненко, та брошури про Дністровський каньйон. З розмов було зрозуміло, що в більшість людей не проти створення національного ландшафтного парку.

Першого дня, коли ми приїхали до села Кривче Борщівського району, після розмови із сільським головою одна частина групи пішла вздовж річки Циганка до села Пилипче, де мав розбитися табір, а інша попрямувала туди автомобілем. Так ми на власному досвіді переконалися, що недаремно річка носить назву Циганка. Вона добре поводила нас за ніс: ховалася за непролазні хащі ожини, верболозу, не підпускала до себе. А потім, немовби насміхаючись з нас, робила крутий поворот і змінювала свій напрямок течії. Мене особисто дуже вразила та дивовижна краса, яку ми зустріли по дорозі. Основне, що все це ми маємо поряд - унікальні ландшафти, чисте повітря, дика природа. Аби відпочити не потрібно їхати кудись далеко, але чомусь ми не цінуємо цього. Дивує те, що за словами місцевих жителів туристи сюди навідуються дуже рідко, хоча сам регіон є надзвичайно цікавим туристично, і якби створити тут туристичний комплекс, усі ці люди мали б роботу, нормальні умови життя, фінансування. Прибуток одержував би не лише наш регіон, а й вся країна. Адже Україна має стільки туристично привабливих місць, потрібно лише залучати сюди інвесторів і берегти те, що нам дано практично задарма, та ще й отримувати вигоду від цього. У світі є багато держав, які живуть за рахунок туризму і досить успішно (Словаччина, Хорватія, Італія тощо).

Село Пилипче, в якому розташовувався наш табір, розташоване в долині річки Нічлави та її приток, однією з яких є Циганка. Перша згадка про село Пилипче датується 1415 роком. Але люди жили тут і раніше. На його околицях знайдено поселення трипільців.

Наступного дня ми поїхали у село Шишківці, де знаходиться кар`єр з видобутку гіпсу (біля сіл Шишківці та Сков`ятин), який належить великій німецькій компанії „Кнауф", котра видобуває гіпс варварським методом і проводить тут взривні роботи. Люди неодноразово звертаються зі скаргами, що внаслідок таких видобувних робіт у них тріскають ще зовсім нові хати, у повітря здіймається багато пилу, на городах псуються помідори, не кажучи вже про шкоду здоров`ю. Тому ми вирішили вивчити ситуацію, як то кажуть з „перших вуст".

Саме село Шишківці розташоване у дуже мальовничій місцевості. При вході у село височіють красиві схили. В народі їх називають „Дорога попід скали". 88-річна жителька села Стефанія Ткачик повідала нам, що гору ще називали Худівською. Стара жінка з ностальгією пригадувала ті часи, коли на цих територіях була Польща і як мирно в той час жили люди. Усі вірили в Бога, завжди ходили до церкви. На запитання „яка церква?" жінка з подивом подивилася на нас і спитала, яка різниця, вона не знає яка - просто - церква. За своє життя вона навіть не знала, що таке вбивство, а тепер її болить, що людське життя настільки знецінилося і їх можуть вигнати з власної домівки.

Люди скаржилися і показували свої знищені будинки, в яких видно великі тріщини. Житель села Шишківці по вулиці Гоцівка Василь Ткачик показував свій будинок: „Я звертався до сільської ради, але ніхто не реагує. Тут, коли взривають, іде дуже сильний звук. Зараз, коли вони пішли вглиб, не так чути, але будинки все рівно руйнуються. Фірма „Кнауф" почала працювати на цій території навесні 2007 року. Спочатку обіцяли багато, але більшість обіцянок так і залишилася обіцянками. Фірма підсипала ями, засипала дорогу, провела газову трубу, але газу в ній ще немає. Мій син працює погрузчиком у кар`єрі, але отримує небагато. Наразі працює через день по 8 годин, отримує лише 600 гривень на місяць. Коли я кажу, що у нас тріскають будинки, мені нагадують, що там працює мій син, але я їх не боюся".

Усі нарікали, мовляв, ми люди бідні, хто нас слухає. Жителі села повідали нам, що людям з хати, яка знаходиться поблизу кар`єру, наполегливо пропонують виселитися з будинку. Тому, що хочуть розширювати кар`єр. Ми попрямували саме туди. Там нас зустріли привітні люди. Коли ми сказали про мету нашого візиту, вони дуже зраділи і почали жваво переповідали про свій біль. Адже ці люди вже 4 роки боряться за свою власність. Ще на початку їм натякнули, що потрібно шукати собі інше помешкання. Пані Ганна Кудляк, яка мешкає в даному будинку, звернулася з даного питання до районної ради, яка відповіла, що так ваші умови погані, будинок руйнується внаслідок робіт, які проводяться у кар`єрі і радять відселитися

Пані Ганна Кудляк каже: „Фірма „Кнауф" запропонувала нам будинок у селі Сков`ятині, давали 5 тисяч євро за будинок і 120 тисяч євро на ремонт. Але то не хата, а „звалисько". Тих грошей і близько не вистачить на ремонт. Коли ми запропонували, щоб вони зробили там ремонт за власний кошт і тоді ми відселимося, вони відмовилися.

Ми зверталися зі скаргою, що під час взривних робіт йде сильна вібрація і звук, мені сказали, щоб я в той час йшла до хати і 2 години не виходила на двір. Що ж це за життя, коли я у власній хаті не можу бути у безпеці? А ще, взривають тротилом  і аміачною селітрою, хоча вони заборонені, тому що дуже шкідливі для здоров`я. За законом для взривних робіт вони повинні використовувати взривну емульсію. А так, коли взривають, вся селітра у нас на голові. Ми вже про все це знаємо, у нас ціла гора різних паперів, але нічого добитися не можемо. Нам тут приходять і тільки „вішають локшину на вуха".

В останній день, по дорозі додому учасники експедиції побували біля цілющого джерела у селі Устя Борщівського району, замку в Кудринцях та Гермаківському дендропарку. Що нас приємно вразило, що у маленькому селищі Вільхівці через кожен метр стояли урни для сміття по обидві сторони дороги. Нашій міській владі вартувало б поїхати і повчитися у тутешньої сільської ради, дорога ж бо недалека.

Ось так закінчився перший тур кампанії „Дністровська екологічна хвиля". За словами О.Степаненка, впродовж літа планується провести низку експедиційних турів, аби на місцях вивчити ситуацію.

9 липня, напередодні експедиції, у Шатському парку відбулася нарада Мінприроди України з Президентом. Від екологічних організації по Дністровському каньйоні доповідав голова Національного Еко-центру І.Сіренко. Як зазначив пан Сіренко, Президент був добре поінформований з даного питання і реагував дуже жорстко. Він дав головам адміністрації термін до 1 жовтня, щоб проблему було вирішено. В іншому разі Президент пригрозив звільненням з посад. Побачимо, як ситуація буде розгортатися далі. Але у всякому разі, ми як завжди, сподіваємося лише на краще.