Час невпинно біжить і не можливо його зупинити. Згадуючи, давні часи, коли будучи ще молодим я виходив у море. Здається, ніби все було лише вчора.

Відійшли в далеке минуле ті важкі часи моряків, котрі виходили у далеке плавання на дерев`яних парусних барках, а на кораблі не було ніякої техніки, світла, радіомашин, все управлялося парусами та мозолистими руками матросів. Уся техніка, яка тоді була, - компас, який показував курс корабля, за бортом - лаг, який показував пройдені милі. Місце знаходження приділяв сектант, яким виміряли знаходження корабля по сонцю, місяцю та зіркам. Не було в ті часи й точних морських карт і маяків, які показували курс корабля та небезпечні місця (підводні рифи, мілини). Були часи, коли моряки, виходячи в море, йшли на вірну загибель, не знали чи ще колись повернуться додому. Адже там, сам на сам зі стихією, доводиться бачитися з різними небезпеками. Одним із таких є острів Сейбл, який вже впродовж більше п`яти століть вселяє страх в серця мореплаців і носить славу „острова привидів", „пожирача кораблів", „кладовища тисячі загиблих кораблів".

За 16 років мого морятства мені доводилося багато разів ловити тріску у цьому районі і на власні очі бачити далекі вогні маяків, жорстокі шторми, непроглядні густі тумани, особливо навесні та восени. Тумани були настільки густі, буквально як в молоці, нічого не видно. Бувало десятки кораблів стоять один біля одного і ведуть промисел, скрізь гудять ревуни, на палубі стоять „смотрящі", які стоять на переді і повідомляють в рубку про різні обставини за бортом корабля.

Досі ніхто не знає, хто був першовідкривачем зловісного острова, проклятого багатьма мореплавцями. Норвежці стверджують, що першими відкрили його вікінги, котрі ще до Колумба ходили океаном в Північну Америку. Французи вважають, ніби-то першовідкривачами Сейблу були рибаки Нормандії та Бретанії. Англійці ж, у свою чергу, стверджують, що острів відкрили англійські китобої, осівші на берегах Нової Зеландії та Ньюфаундленду.

Деякі британські географи висувають гіпотезу, що назва острова походить від англійського слова „Sable", що означає „соболь", але це досить дивно, тому що на острові ніколи не водилися соболі.

Інші вчені вважають, що раніше на ангійських картах острів зазначався під назвою "Sabre" і якийсь картограф просто зробив помилку. До речі, "Sabre" означає „шабля", що цілком підходить для острова, який формою нагадує ятаган.

Більшість сучасних географів та істориків сходяться на тому, що острів Сейбл відкрив французький мандрівник Лері, який у 1508 році здійснив подорож із Європи на „Землю Бретонців" (півострів, котрий пізніше англійці назвали Акадією, а ще пізніше - Новою Шотландією). Перекладаючи французькою, "Sable" означає „пісок". Острів і справді складається лише із піску.

Острів Сейбл розташований в 110 милях в південно-східному напрямку від Галіфакса, де теплий Гольфстрим зустрічається з холодною Лабрадорською течією. Саме ця обставина призвела до утворення на цьому місці гігантського піщаного серповидного насипу. Геологи вважають, що Сейбл - це ні що інше, як виступаюча із води вершина цього серпа. Переважаючий рельєф острова - дюни і піщані пагорби, місцями зустрічається трав`яниста рослинність. Найвища точка острова - Ріггін-Хілл, висотою 34 метра. У чотирьох милях від західної частини острова знаходиться напівсолене озеро Уолас не більше чотирьох метрів глибини. Довжина острова - 150 - 200 миль. Висота Сейбла над рівнем океану невелика, тому з моря він часто незамітний.

Зазвичай шторму на Сейблі передує надзвичайно вражаючий схід сонця, але раптом, незнати звідки з`являється пелена свинцевих хмар, які закривають сонце, небо чорніє і в дюнах тонко свистить вітер. Через цей сікучий пісок на острові немає жодного дерева чи навіть куща.

Головна небезпека, яка підстерігає кораблів біля Сейблу - сипучі піски мілин, які свого роду є „трясовинами океану". Моряки стверджують, що піски мають здатність приймати колір океанської води. Після кожного шторму Сейбл до невпізнання міняє рельєф своєї берегової лінії.

Сейбл - один із найщедріших постачальників унікальних експонатів в неіснуючий музей романтичних реліквій минулого. За документами, які збереглися на рятувальній станції острова, наглядач маяка Джонсон наніс на карту Сейбла міста і дати загибелі кораблів і виявилося, що з 1800 року кожні два роки тут гинули в середньому три кораблі. Можна собі тільки уявити, що було до 1800 року!

З часів древніх вікінгів остів Сейбл залишився постійним лише у своїй неприязні до кораблів, які пропливали поряд. З історичних документів, морських хронік можна судити, що і в далекі віки острів Сейбл служив гігантським „кладовищем" кораблів Північної Атлантики. Зареєстровано лише вісім випадків, коли суднам вдалося врятуватися від цупких обійм острова.

Першими поселенцями острова Сейбл стали ті, хто вижив після загибелі кораблів. Для них цей маленький клаптик суші став причиною нещастя, і в подальшому слугував домівкою. На своє превелике здивування, перші „робінзони" в долині острова зутріли... корів. Цих тварин за невідомих обставин залишив тут француз Лері, коли вперше побував на Сейблі. Тварини розплодилися і одичавіли. Окрім корів „робінзони" також могли харчуватися морськими котиками для яких тутешні піщані мілини й досі залишаються улюбленим місцем. Трагедія моряків, які потрипили на Сейбл усугублялася тим, що допомоги їм годі було чекати, адже кораблі уникали підходити близько до страшного острова, навіть коли бачили дим сигнальних вогнів.

Інколи тут закопували свої клади „джентельмени удачі", які запалювали на дюнах вогні, щоб заманити в пастку купецькі кораблі. А скільки на острові Сейбл було вчинено злочинів? Скількох злочинців він приховав - це назавжди залишиться таємницею.

У сучасній історії нещасним став 1926 рік. У серпні місяці цього року в один день біля Сейбла загинули дві американські шхуни - „Сільвія Мошер" і „Седі Нікл". В річне меню Сейбла, окрім інших шхун, попали два пароплави: канадський „Ламбрадор" і англійський „Гарольд Каспер".

В наш час поряд з островом кожен день проходять кораблі, сотні торгових суден. Капітани, прокладаючи на картах курс, намагають розминутися з островом на значній відстані. Хоча в наші дні Сейбл вже не являє такої небезпеки, як раніше, але моряки не люблять наближатися до цього зловісного острова. А якщо раптом?.. Бог їх знає, яку небезпеку готують ці мілини, які кожен день змінюють свою форму...

Сучасні робінзони навчилися розводити на Сейблі городи і навіть сади. Основна проблема - вберегти рослини від пісків. Якщо позволяє погода, люди виходять порибалити в океан, що буває дуже рідко. Хоча департамент транспорту Канади, в чиї володіння входить острів Сейбл, постарався створити для жителів острова максимум побутових зручностей, робота залишається у них нелегка і дуже небезпечна. Через сильні та довготривалі шторми мешканці острова не можуть вийти зі своїх домівок тижнями, а то й більше. За таких складних фізичних і психологічних умов інколи доводиться деяких робінзонів відправляти на материк. Одному із наглядачів маяка довелося поїхати з острова, тому що його постійно переслідували привиди „Сільвія Мошер", яка потонула у 1926 році. Старий наглядач був очевидцем тієї трагедії і разом з іншими жителями острова намагався зробити все можливе, аби врятувати тих людей.

Роман Крижанівський,