Шановна редакціє, дуже вдячна, що ви колисьу своїй газеті згадали за мого батька, журналіста Михайла Гавриловича Мироненка, якого уже немає серед живих. Як добре, коли люди не забувають. А ще ми з вами, якось думали продовжити тематику чистоти української мови - улюблену батьківську тему. Якраз в останні роки свого  життя він написав багато статей про мову, боровся за її чистоту. Тому я і вирішила продовжити справу батька і написати вам дещо іронічну розповідь щодо нашого необдуманого засилля іноземних фірмонімів.

Пам`ятаєте гумореску славетного Остапа Вишні: „Якби моя бабуся встали". І от дещо перефразуючи її, інколи думаю: „Якби мій татусьо встали?". От би він багато чому б здивувався, пройшовшись нашим містом. І що б його вразило більше всього? Якщо подивитися на все його очима, то можливо те саме, що й мене - вивіски на нових крамницях. Ви знаєте, може це вже старість, але останнім часом якось страшно ввечері по місту ходити. Йду колись-то ввечері, бачу, світиться надпис: „Наркотик". Аж переляк дістала - невже дозволили продавати? Вдень дивлюся - та це ж дитячий маркет - „Маркотик". От напридумали. А почалось бажання написати давніше, певно з тої „соси".

Якось їду в тернопільському тролейбусі і не дуже стара сільська жіночка запитує мене: „Ви не підкажите, що то таке на вітрині написано? Якась „соса", а далі - со... не розберу". "Та то ж „кока-кола", - пояснюю. Вона розгубилася, тому що читала ж по-українськи. А тепер гублюся я, коли їду в якесь село. Де не заїдеш, одна й та сама вивіска: „Маркет Теко". Так і хочеться спитати: ну що воно таке оте „теко"? Аж недавно дізналася, що то - „тернопільська кооперація". Аж легше стало. Але не легше від того першого: „Маркет". Чому так мусово до нього прив`язуватися? У тому випадку з дитячою крамницею „Маркотик", мені, наприклад, було б миліше і рідніше назва „Муркотик" - якесь своє, ніжне і тепле.

Взагалі останнім часом по місту треба ходити з... перекладачем. Знову я йшла якось під вечір, бачу новий будинок. І якимись крученими літерами на ньому написанго: „дe Лuxe". І де ж то „лихе знаходиться?" Та майже навпроти бібліотеки та редакції районки „Голос народу", де працюють мої знайомі, які так вболівають за українську мову, проводять різні заходи, вечори серед молоді з її вивчення. І для чого та їхня праця?

Аж вдень побачила, що то „по-хранцузьки написано" (як би пожартував мій батько). Але ж я читаю українською, бо живу в Україні. Попервах. Вже починаю звикати. Ось і вирішила вам написати про це у переддень Дня слов`янської писемності. Я просто пройшлась по місту. Пропоную і вам зробити те саме!

„Swedbank", "Reporter", я вже не кажу про Life, Western union. Я не така вже й педантка і розумію, що як назва міжнародна - нехай буде так. Але хочу звернути увагу: уявіть собі магазин дитячого одягу „Wenice". Сказав би мій тато: „Ні те, ні се!". Що воно означає, не второпаю. Та ще й пишеться так, а читається „веніс", з чим воно пов`язане? З Венецією чи з Венерою? Але при чім тут діти? Їм би назву з якоїсь казочки. І що воно дає, яку інформацію дитячому вушку? Але як кажуть поляки: „Чим скарупка замлоду насякне". Воно то звісно, звідки „віндер" віє - з Європи, якщо ми вже туди напрямувались... Але що ж залишиться своє?

Мій батько, можливо, в силу своєї професії, дуже любив літературну мову, справжню мову Шевченка. І у своїх статтях він направив боротьбу за її чистоту проти діалектів. Хоча я йому колись відразу казала: „Тату, в тебе нічого не вийде. Це я тобі кажу, як хімік, бо на землі повно заліза, але чисте залізо існує тільки в Індії, в якомусь загадковому стовпі. Все решта має домішки. Так і українська мова, як губка, всотала в себе слова з інших мов". Для мене воно навіть і цікаво, хоча я помітила, що якщо йде протест проти домішок в українській мові, то більше протестують здебільшого проти російського „суржика". Так, а що ж робити з тими вивісками магазинів, різних контор? Я вважаю, що так, - це цілком правильно. Треба боротися за чистоту рідної мови. І якщо вже чистити - то з обох сторін: і з східної, і з західної.