Цієї неділі, 22 лютого, лемки району зібралися до „Лемківської світлиці" у місті Чорткові для святкування традиційного свята Пущення, що припадає на м`ясопустну неділю і сповіщає про те, що настав час підготувати свої душі до Великого Посту, який передує Великодню.

З нагоди цього свята  залу світлиці заполонили  художні номери за участі солісток-вокалісток Чортківського районного будинку культури ім.К.Рубчакової Людмили Кулій та Тетяни Сави, народного аматорського ансамблю танцю „Чайка" (керівник Н.Гудова) та народних аматорських колективів лемківської пісні-ансамблів „Любисток" з Ягільниці (керівник С.Бубернак), „Потічок" з Нагірянки (кер.С.Шекета) та „Горлиця" з Пастушого (кер.С.Хорощак).

Лунали пісні, жарти, столи ломилися від наїдків, а святкову програму заповзято і колоритно вів Степан Бубернак.

Коли уже всі художні номери посвідчили свою іскрометно-запальну лемківську піснюі танець, слово взяли музики -брати Ярослав та Микола Гарбери, що забавляли нарід танцями і співами „до ранку".

Веселилися і розважалися усі. І свято це в Чорткові вийшло за межі району, бо у ньому взяли участь учасники засідання колегії Всеукраїнського товариства „Лемківщина" зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя та міст районного масштабу нашого регіону. Сюди на свято прийшла зі своєю сестрою пані Мирослава. Жінка була просто в захопленні від масштабності святкування. Ось уже минуло 30 літ, як вона не була вдома. Проте, приїхавши до рідних у Ягільницю, разом із сестрою Володимирою таки завітала сюди. І була очарована побаченим.

Ще б пак! Вміють лемки забавлятися, бо прийде час Посту і про забави, танці та щедрі м`ясні наїдки треба буде забути. А ще - обов`язково необхідно відпустити із серця образи на когось, пробачити його провину і самому зуміти перепросити за вчинки, скоєні гріховно - вільно і невільно.

Що собою являє свято Пущення, які його правила та традиції, ми вирішили поцікавитися у найстаршої лемкині Чортківщини, жінки, котра стояла біля витоків Всеукраїнського товариства „Лемківщина" ще у 1988 році у Львові, етнографа, фольклориста, майстра витинкарського мистецтва та авторки хрестикових візерунків (з останнього готується до друку книжка) пані Марії Бурдяк.

Однак, практично недавно, визрівши її оком, у круговерті свята, одразу ж „пощастило" її й загубити. Кого не спитаю, ніхто її не бачив. Мовляв, десь тут щойно була. А де є зараз - це проблематичне питання. Втім, хто шукає, той завжди знаходить. Пані Марія сиділа з гостями за іншим столиком, жваво бесідувала і частувалася. „Нарешті!", - мовило моє серце рідне, - з проблематичністю покінчено". Але думки про перемогу були жалюгідно-передчасними. Тільки-но вдалося виманити пані Марію від її товариства, як тут же на моїх очах найстарша лемкиня закружляла у танці з молодим чоловіком. Та ще й як закружляла, літ тридцять їй би відняти враз. То ж мені довелося тепер чекати і про себе милуватися оптимізмом, енергією поважної жінки. Визнаю - мають лемки якийсь потужний внутрішній заряд  енергії, що не піддається жодним життєвим випробуванням.

Наша розмова із Марією Несторівною Бурдяк таки відбулася.

- Пані Маріє, вас вважають найстаршою лемкинею в районі, це правда?

- Так воно і є, але я душею молода (сміється).

- Мені вже вкотре довелося в цьому переконатися. Скільки вам було літ як вас депортували з рідних місцин?

- О, мені тоді було 13 років. Я була дуже допитливою дитиною, мене все цікавило, я все хотіла знати.

 - Ви пам`ятаєте,  як святкували тоді лемки свято Пущення, і звідки воно бере свої витоки?

- Пущення - це національно-традиційне, релігійно-народне лемківське свято: священик тоді оголошував „м`ясопустну неділю", цілий тиждень не можна було їсти м`ясних страв, тільки - молоко. А наступна неділя була „сиропустна", тобто вже не можна було їсти молочних страв. Це є своєрідною підготовкою до посту, який у лемків був дуже строгим. Священик в церкві оголошував, що наближаються свята, аби люди прощали одне одному гріхи і самі просили в інших прощення, признавалися в гріхах, тому що не можна їсти паску, не сповідавшись. Часто у часи Пущання просили прощення у вигляді жартів. До речі, ще митрополит А.Шептицький казав, що найбільш побожними з українських етногруп були лемки.

Лемки будували дім, який мав один великий зал і називали його світлицею. Тут відбувалися усі вечірки, зустрічі, народно-релігійні свята. Сходилися одна - три групи, залежно від розміру села, по вулицях. На кожній вулиці була жінка, яка організовувала, це міг бути й чоловік, юнак або"молодожон". Окремо знаходилися ведучий та ведуча свята.

- А коли розпочиналося святкування?

- Святкування починалося після Служби Божої, потім люди йшли додому, доїли корови, обідали, переодягалися і близько 2-ї год. дня усі збиралися в назначеному будинку. Наперед несли масло, яке брали ложкками у вигляді пелюсток. Розставляли глиняні тарілки одну на чотирьох осіб, аби не було далеко досягати.

- Які традиційні страви готували лемки до Пущення?

- Ось мені зараз кажуть, що колись основною стравою були вареники, але це не правда. Вареники лемки не давали на жодне свято і не тому, що борошна не було, ні, не було традиції. Брали, як і зараз, пшеницю і везли на мельницю, де міняли її на муку. Пам`ятаю, ще мій батько віз пшеницю два рази на рік: на Пасху і Різдво. З цієї муки пекли „цястка" (тістечка). А от вареники - цей звичай був в Галичині і Східній Україні.

А у нас, лемків, якщо люди були багаті, то робили курячий росіл з домашнім дрібнонарізаним вермішелем та холодець, але останній не мав бути зібраним, як то зараз роблять, а навпаки - дуже жирним. Якщо холодець був зібраний, то казали, що він з якоїсь здохлятини (сміється). Так само були, так звані, зрази, а по місцевому... зараз згадаю, як його звали... душенина.

Робили й канапки, які відрізнялися від тих, що ми робимо зараз: перемащували сир одну частину з червоною перцюгою, а іншу - без, і намащували так хліб.

Основною справою були „бараболі" в хустині, які називали „обар`яні". Варили картоплю в лушпинні, потім чистили, заливали олією і запихали в гарячу піч. Відтак накладали в глиняні миски і їли разом з салатом з капусти. Адже лемки були сильними „капустниками" і їли дуже багато капусти. А також лемки дуже любили налисники з сиром. Пили горілку, вино, пиво. Вина домашнього не робили, а варили узвар - грушки, яблука, сливи відварювали, щоб він був аж тягучим. Жінки пили узвар, а хлопці - пиво. Пили з одного келиха: хтось один вставав, говорив свою промову, випив поставив, а тоді  черга другого.

- Яка мета свята Пущення?

- Основна мета - привселюдно виказати і простити провини, але це виявляли часто в дружньо-жартівливому тоні. Ось, наприклад, якщо хлопець не запросив дівчину до танцю. Він у неї просив вибачення, що не брав до танцю, тому що вона дуже мала і йому не пара. А вона йому у відповідь казала, що може я й мала, але - як грудка правдивого сиру. Або, коли один кум каже до іншого: „Куме, я на вас гніваюся, бо ви ходите, до моєї жінки, коли мене немає вдома". А той відповідає: „А хіба я винен, що вас немає вдома, коли я приходжу".

А потім йшли танцювати. Лемки - дуже співочий і танцювальний народ і на все відповідали піснею. Ось такі давні елементи свята. І їх треба пам`ятати, аби шанувати традиції українського народу.

Також лемки дуже любили цілуватися, а особливо вважалося, що цілуватися потрібно на публіці, а таємно - це гріх (сміється).

Вікторія Іванців