Не можна перекреслити причетності до становлення і розвитку поетичного слова на Чортківщині тернопільської поетеси Ірини Дем`янової, члена національних спілок журналістів та письменників України, котра пише вірші та прозу, відредагувала близько 60 книг різної тематики.

 Пані Ірина доклалася до того, щоб вийшла перша книжка нашої місцевості поетеси Раїси Обшарської. Сьогодні їх пані Раїса нараховує з десяток. А співпраця пані Ірини з автором „Афганського синдрому", низки поетичних збірок та редактора літературно-мистецького журналу „Пектораль" Володимиром Погорецьким триває й досі.

Нещодавно Ірина Дем`янова видала ще одну свою добірочку інтимної лірики, котра так і називається, коротко і зрозуміло „Л..." Старше покоління пригадує відому пісню, котру виконував у 60 - 70-х роках В.Ободзинський, а нещодавно вона прозвучала у виконанні однієї відомої російської групи: „В каждой строчке только точки после буквы „Л", ты поймеш, конечно все, что я сказать хотел..."

І ось тернополянка Ірина Дем`янова промовляє те, що вона хоче сказати нам, читачам про таїну кохання. А далі - подаємо критичний аналіз її поезії нашого чортківчанина. Читайте, і нехай кохання завжди буде з вами, не тільки на День святого Валентина.

******

Якось жила без тебе...

Світ якийсь був довкіл...

Туга, мов чорний лебідь -

в небо розп`яттям крил.

Шрами, зарубки, зруби...

Тягнеться день, як рік...

Цілунком Юдиним губить

невідворотний гріх...

Невідворотна злива

білих осяйних руж,

невідворотне диво

дотику наших душ.

Тільки той трунок гірку чий,

наче вино з мигдалю,

що я уже неминуче

в келих ілюзій доллю.

******

Чекаєш... Іду... В серце - повінь безкрая:

кохаю, кохаю, кохаю тебе!

І світ празниково під ноги лягає,

і неба бездоння таке голубе.

За мною... Хай що там! - мене не спинити.

І поли плаща врізнолет - підбігаю!

... У цьому пориві є щось нарочите,

та, може, лиш в ньому і щастя...

Хто знає...

******

З усім світлом твоїм

і пітьмою твоєю - кохаю!

Так ніколи іще... Так ніколи! -

від пекла до раю.

Так судомно... так рвійно... так...

праведно, наче востаннє.

І злітає душа в небеса

із Творцевої длані.

Та лякаючись, що ти далеко -

вертається з неба.

Стрімголов. У таємне.

У безвість. У безмір.

До тебе!

******

Інтервал: і відлік, й відстань

поміж нами й проміжок нас.

Я - забута тиха пристань,

з тих, що не шкодує час...

О мій Грею, вже вітрила

вітер мандрів надима!

Я б тебе благословила,

та ні слів, ні сліз нема...

Тиша тиш і біль, як білість, -

ще не пісня - вже мотив.

Інтервал - Господня милість

Для таких, як я і ти.

******

Мої сни забрав у мене,

тихий смуток, сміх невинний.

Вже душа осіннім кленом

багряніє в морок плинний.

Вже над нею я не владна -

Серце в тебе на долоні.

То весна та гріхопадна,

то ті сльози несолоні,

то той погляд, що бентежить

і дарує буйне щастя...

Стежку ожеледь мережить,

я ж біжу без страху впасти.

Фотоколаж Богдана Махомета