12.02.2009 - Юридичний лікбез

Чи повинні вкладники за власний рахунок допомагати розв`язувати проблеми банків?

Поза сумнівом, світова фінансова криза завдає болісних ударів по інтересах багатьох українських банків. Та схоже на те, що наші банки у відповідь найохочіше перекладають свої проблеми на плечі вкладників, наших співгромадян. Оcь і читачі газети «і плюс» дедалі частіше зустрічаються віч-на-віч з неможливістю достроково повернути свої депозитні вклади. Пояснюючи свої відмови, банки посилаються на постанову Національного банку України № 319 про заборону дострокового повернення депозитів.

Наскільки обґрунтованими у правовому сенсі є такі відмови? Як вкладники можуть захистити свої інтереси та повернути свої гроші? - такі наші запитання коментують експерти Української Гельсінської Спілки з прав людини (УГСПЛ), громадська приймальня якої працює у Тернополі.

«Так, нам відомо, що 11 жовтня 2008 року Національний Банк України прийняв постанову за № 319, яка ввела заборону на дострокове розірвання депозитних договорів. Згодом було прийнято постанову НБУ від грудня 2008 року № 413, якою скасовується постанова № 319 і цей мораторій. Друга постанова не містить прямої заборони банкам видавати достроково вклади, але Нацбанк доповнив її листом № 22-310/946-17250 від 06.12.2008 року, в якому повідомив про збереження заборони на дострокове розірвання депозитів.

Насправді постанова НБУ № 319  суперечить правовим умовам повернення вкладів, що повинні бути обумовлені у депозитному договорі.

Що стосується законодавчих гарантій, то будь-які обмеження  прав вкладників в частині дострокового розірвання  договору є неприпустимими відповідно до ст. 526, 610, 612, 625, 1060 Цивільного Кодексу України, ст. 7, 15, 55  Закону України «Про національний банк України» та ст. 66,67 закону «Про банки та банківську діяльність, у відповідності до яких повинні складатися і постанови НБУ, з 319-ю включно. 

Питання повернення вкладів регулюються Цивільним кодексом, а саме  ч. 2 ст. 1060 ЦК України, відповідно до якої  за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.1058 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором щодо надання послуг банківського обслуговування. Вкладник за договором банківського вкладу виступає споживачем банківських послуг. Відповідно захист його прав як споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідними нормами ЦК.

ЦК України є законом, а будь-які зміни  до законів можуть вноситися лише  законами. Згадані постанови НБУ є підзаконними нормативними актами, які до того ж не пройшли держреєстрації в Міністерстві юстиції, відтак вони за жодних обставин не можуть вносити зміни  до законів, «скасовувати» законні гарантії прав та інтересів вкладників, у тому числі в частині повернення вкладів. Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод - у тому числі права власності.

Лист же НБУ до керівників комерційних банків, в якому він роз`яснює, як саме необхідно трактувати норми постанови № 413, взагалі не є нормативним актом і тим більше не може визначати порядок повернення депозитів, зокрема, вводити обмеження на зняття коштів.

Інколи банки пояснюють свою відмову «настанням  форс-мажорних обставин», очевидно сподіваючись переконати вкладника самим цим терміном. Але самі по собі постанови і листи НБУ не можуть розцінюватися, як настання форс-мажорних обставин згідно депозитного договору. Зрештою банки повинні завчасно оголошувати про настання форс-мажорних обставин - у тому числі повідомляти про це вкладників. Наразі нам не відомо про такі оголошення від українських банків.

Отже, отримавши відмову банку достроково повернути депозит, вкладник може оскаржити її у суді з посиланням на згадані тут закони. Він може обґрунтовано вимагати повернення вкладу, процентів і навіть відшкодування моральної шкоди. Адже згідно ст. 611 ЦК одним з правових наслідків порушення зобов`язання є відшкодування моральної шкоди. У ст. 23 ЦК України також зазначено, що «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Відшкодування моральної шкоди передбачено також й ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів».

Але часто доводиться чути, що окремі банки пропонують вкладникам «трохи почекати» навіть у відповідь на вимогу про повернення депозиту у зв`язку із закінченням строку депозитного договору! Таку ситуацію можна трактувати, як грубе свідоме порушення норм закону і умов депозитного договору. Більш того, тут є підстави вести мову про злочин, передбачений ст. 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

У таких випадках вкладник може звертатися окрім суду і до правоохоронних органів, а саме - до Відділу боротьби з економічними злочинами - та вимагати провести перевірку, прийняти міри по захисту його прав та покарати винних у злочині.

Покарання за злочини, передбачені цією статтею ККУ, є доволі суворим. Цікаві можуть у тому пересвідчитися...»  

Матеріал надано за підтримки

члена Правління УГС

Олександра Степаненка