Христина Мартинчук - на перший погляд звичайна дівчина, студентка четвертого курсу Чортківського педагогічного училища ім.О.Барвінського, відділення початкове навчання (організатор). Але насправді ця ще зовсім юна дівчина веде досить активне громадське життя. Христина є головою "Молодої Просвіти" педагогічного училища та головою училищного поетичного товариства "Сонячне гроно". У неї є своє бачення на життя і власна тверда думка на все. Христина - є досить світлою, усміхненою, доброю та позитивною особистістю.  Іноді кажуть, що тепер молодь байдужа, але мабудь це не так, адже люди завжди були, є і будуть різними...

- Христино, ти є головою "Молодої Просвіти" училища. Скільки часу?

- Ми відродили "Молоду Просвіту" у педучилищі буквально лише минулого року. Я була одним з ініціаторів відродження, тому що "Молода Просвіта" в педучилищі існувала ще у 1986 році, але після того, як такої організації не було, існувала лише доросла "Просвіта", в якій брали участь лише викладачі училища. Ось тому минулого року я поговорила й порадилася з Христиною Михайлівною Яремчук, головою "Просвіти" училища, що було б цікаво створити "Просвіту" й для студентів, адже нам, як майбутнім педагогам, потрібне таке національне виховання, важливо формувати національну свідомість. Саме це ми заклали основами і завданнями нашої організації. Але зараз "Молода Просвіта" педагогічного училища ще розвивається, тому що рік - це дуже мало.

- На мою думку, у педучилищі є усі підгрунтя для функціонування "Молодої Просвіти", тому що тут не треба усе починати з "нуля"?

- Так, я також так вважаю. Нам в педучилищі набагато легше, адже саме такою є й специфіка закладу, ми вивчаємо теми, пов`язані з діяльністю цього об`єднання та й загалом проводимо багато просвітницьких вечорів.

- Христино, розкажи звідки ти родом, і звідки у тебе, звичайної студентки виникло бажання займатися громадською діяльністю. Адже багато твоїх однолітків надають перевагу відвідуванню дискотек?

- Я родом із села Новосілки Заліщицького району. Мої батьки та й інші знайомі з дитинства мені завжди говорили, що у мене розум не до мого віку. Ще навчаючись у школі, я завжди цікавилася просвітянськими питаннями. Збирала різні історичні довідки, ходила до старожилів, записувала їх спогади. Частину матеріалів, які зараз знаходяться у моїй школі, зробила я. Цим я можу похвалитися (сміється).

- Можливо хтось з викладачів мав на тебе такий великий вплив?

- Так. У нас в школі була завуч Марія Іванівна Пруданик, яка викладала історію. Я дуже зацікавилася цим предметом. А пізніше, коли поступила в педучилище, якось на першому - другому курсі було не до просвітянських питань. Мабудь ще роздивлялася, формувалася як студентка, звикала до свого нового статусу. Пізніше виникла ідея створення "Молодої Просвіти". Я подумала, що, по-перше, це цікаво, а, по-друге, корисно. Зараз дуже важко розмовляти з молодими людьми, зацікавити і залучити їх до чогось, тому що їм дійсно не до цього.

- Тобі не кажуть: "Христино, чим ти займаєшся? Залишай це все й ходи на "кавалєрку"?

- Кажуть (сміється). І дуже часто мені дивуються. Спочатку в моїй групі теж мене не розуміли, мовляв, навіщо тобі це потрібно, живи, як усі. Я кажу, що треба. Коли я цим займаюся, значить мені це цікаво. Та й я розумію, що в житті є щось вище, аніж та "кавалєрка", косметика, дискотеки. Я просто не можу так жити. Це не моє.

- В якій родині ти зростала? Чи поділяють батьки твою суспільно-громадську активність?

- Я виросла у звичайній сільській сім`ї. Батько закінчив технікум і здобув політехнічну освіту, а мама - швейне училище. Та оскільки у нашій сім`ї троє дітей, мати ніде не працювала і увесь свій час присвятила нам, дітям.

Я наймолодша в сім`ї. Старша сестра Уляна живе в Чорткові, вийшла заміж, має свою сім`ю, а середній брат живе вдома з батьками, працює.

Батьки до мене ставилися дуже трепетно, мабудь тому, що я наймолодша, всі мене намагалися вчити. І зараз вони мені кажуть: "То ти тому у нас така розумна, що ми тебе так добре навчили". Ще й донині мене всі вчать (сміється). А мені це цікаво, тому що саме так і формуєшся. Батьки поділяють мою думку і мама мені завжди каже: "Що б ти не зробила, я тобі абсолютно довіряю". Я дуже щаслива через це. Мені, наприклад, коли потрібно кудись піти, не доводиться пояснювати.

- Чи траплялося в тебе таке, що ти десь засидишся до пізна, а батьки вдома хвилюються?

- Я намагаюся так не робити, тому що знаю, що мама буде всю ніч не спати, а чекати на мене. Але звісно, бувають різні ситуації, тому я намагаюся перетелефонувати і попередити.

- За той період, коли ти є головою "Молодої Просвіти" чи є у тебе заходи, якими ти пишаєшся?

- Звичайно є. Пам`ятаю, минулого року ми зробили презентацію збірки "Сонячне гроно"...

- Ти є членом товариства "Сонячне гроно"?

- Так, я є головою товариства "Сонячне гроно" в педучилищі, до якого входять молоді студенти, котрі пишуть вірші. Я часто проводжу з ними різні бесіди, допомагаю їм, адже у мене вже є трохи більше досвіду.

Також цього року проводився вечір пам`яті Надії Процьків, яка була ініціатором створення "Просвіти" в районі. Дехто вважає, що такі вечори пам`яті потрібно влаштовувати, а є такі, котрі цього не сприймають. Та все-таки вечір був досить нетрадиційним: зачитувалися поезії різних українських письменників, які присвячувалися Надії Процьків та для душі усім присутнім.

- Чия була ініціатива створити вечір саме в такому руслі?

Це була ініціатива Христини Михайлівни Яремчук. Я її підтримала, адже Надія Федорівна Процьків надзвичайно любила поезію. Вона була дуже творчою особистістю. Надія Федорівна викладала українську мову та літературу, мала дуже багато знайомих серед відомих українських письменників. Вона виховувалася і жила у колі інтелігентів, однодумців, не сиділа на місці, завжди була в творчому пошуку.

Тому це був не лише вечів пам`яті, а й вечір для душі. Той хто був присутнім, неодмінно щось почерпнув для себе.

- Що значить для тебе особисто поезія? Яке місце в твоєму житті вона посідає?

- Я дуже люблю поезію. Мої однолітки мені кажуть, що вони не люблять поезію, тому що це нудно. А я кажу, що поезію не можна не сприймати, або ти її не так читав, або ти вибрав не ту поезію. Поезія - це щось вище за людину. Я не люблю віршів, які написано дуже просто, примітивно, і які не спонукають до роздумів. На мою думку, між рядками вірша повинна бути думка, яку читач має для себе розкрити, знайти щось для себе. Я почала писати свої перші вірші у 16 років.

- Що спонукало тебе до написання віршів?

- Я дуже захоплювалася творчістю Лесі Українки. Пам`ятаю, ходила до бібліотеки, приносила додому цілі томи і могла за вечір їх перечитати. Я вважаю, що саме Леся Українка надихнула мене на написання власної поезії. А потім з часом я почала розвивати своє вміння.

- Тобто тебе надихнула саме Леся Українка чи можливо це був лише старт?

- Так, мабуть, це був лише старт, а потім - Ліна Костенко, з віршами якої я засинала й прокидалася. На мою думку, Леся Українка і Ліна Костенко - це такі тетани поезії, які захоплюють. Звичайно, я люблю й інших письменників, поетів.

 - Чи буває у тебе таке, що ти читаєш чиюсь поезію, і на основі цього пишеш свій вірш? Тобто, той вірш стає канвою, на якій народжується твій власний.

- Плагіатом я ніколи не хотіла займатися. Я вважаю, що це є нижче за людину. аби щось з когось списувати.

- Про що був написаний твій перший вірш?

- Пам`ятаю, мій перший вірш був дуже примітивний. Вперше я писала найпростіше - пейзажну лірику. Напевно усі з цього починають. А потім з часом переходила на філософські теми, інтимну лірику.

- Ти пробувала десь друкуватися?

- Так, колись друкувалася у вашій газеті "і плюс", потім у збірці "Сонячне гроно", де також вийшли й мої вірші.

- Кого з українських світочів усіх часів вважаєш своїм кумиром?

- Я дуже захоплююся Григорієм Сковородою - це є великий філософ. Здавалося б, ти читаєш лише одну фразу, а в ній закладено стільки істин! Це була настільки прониклива і глибокофілософська людина! А взагалі, в Україні є багато обдарованих людей, але, на жаль, є й такі, що береш їх поезію до рук і думаєш: "Боже, для чого це було друкувати?" Я не хочу когось образити, чи навпаки, возвисити себе, але є люди, які не сприймають поезію, як щось вище.

- Скажи, Христино, тобі притаманна лише поезія чи можливо в твоєму житті таки присутні й усі атрибути студентського життя?

- Звісно, я живу повноцінним життям. Поезія і "Просвіта" - це не те, що мене "замикає". Звичайно, я люблю й піти з друзями на дискотеку, відпочити, але я знаю, що життя дуже коротке і потрібно встигнути багато зробити.

- Ти віриш у кохання з першого погляду? Чи траплялося таке з тобтою?

- Вірю, але в моєму житті такого ще не було, але я дуже на це сподіваюсь (сміється).

- Яку музику любиш слухати?

- Люблю класичну  та українську музику. З композиторів найбільше подобаються Моцарт, Бетховен, Чайковський. А нових течій не сприймаю. Не люблю ні важкої музики, а тим більше попси.  Я вважаю, що музика, як і поезія, також має особливий вплив на людину.

- Тобто, ти вважаєш, що ти тонка натура. Що ти ціниш в людях?

- Так я дуже тонка натура. Тому люблю відвертих людей, які можуть щиро сказати про свої недоліки, а також твої. Я дуже тішуся, коли люди кажуть мені про мої недоліки. Якщо людина каже тобі про твої недоліки, вона хоче, щоб ти виправилася, і це є дуже добре. Тому що, якщо людина бачить твої недоліки, а каже тобі лише хороше, то це лицемірство. А найгірше - це брехня.

- У тебе є якась заповітна мрія?

- Я з раннього дитинства мріяла стати журналісткою. Мама з татом сміялися, бо думали, що дитина не розуміє, їй ще тяжко осягнути майбутню професію. Але я й досі хочу опанувати цим фахом. Це така собі дитяча мрія, але чи вона зможе втілитися в життя не знаю, та я буду йти до цього.

- Христино, що б ти хотіла побажати нашим читачам напередодні Різдва та Нового року?

- Що означає Різдво? Це народження чогось світлого і чистого. Я хочу побажати усім, щоб напередодні Різдва люди знайшли в собі якісь свої найкращі якості і розвивали їх, тому що немає жодної людини, в душі якої немає світла. Це потрібно примножувати, розвивати в собі, а не ховати за тим гарним одягом, косметикою. Просто давати це світло людям і воно вам воздасться. І... побільше усмішок!

Вікторія Іванців