Інна Бабій - учасниця літературної студії "Сонячне гроно". Вік - 13 років. Навчається дівчинка у 7 класі. Проживає у селі Черкавщина Чортківського району.

Вже осінь. Сльозиться небо

із самого ранку.

Листя пожовкле танцює

у темпі вальсу.

Сумує вітер, допиваючи останню

філіжанку кави.

Плаче сірий тротуар довгими

і темними ночами.

За вікном - сотні людей,

сотні думок,

Я дивлюсь на них, а душа мовчки

лине до зірок.

Холодний ранок зустрічає

сонне місто.

Серце б`ється швидше, йому

у грудях тісно.

Вже осінь... Летять птахи

у вирій.

Час занадто швидкий -

він наче стокрилий.

Швидко зникає ота

сонячна мить.

Ще один крок. І душа

за літом защемить.

*****

В очах палають неосяжні зорі,

Осінь копирсається у снах.

Линуть за обрій мрії прозорі,

А душа окрилена, наче птах.

Здається, в житті усе не так -

Жодних новин, жодних подій...

Я не вірю, що сни - це знак,

Бо насправді - згарище мрій...

Я про життя  пишу у віршах,

Інколи гублю оті непотрібні рими.

Знову зорі тануть в глибоких очах,

А я як завжди - живу разом із ними.

Ранкова тиша

На заході іще спить Варшава,

На сході - замріяний Пітер.

Вмивається небо осінніми дощами,

Нову днину колише вітер.

На небосхилі згасли всі зорі,

День розправляє білі крила.

Сни розчиняються і стають прозорі,

Непам`ять двері їм відкрила.

Ще трішки і прокинуться міста

Ранкову тишу проковтне стук взуття.

Вона стане чужою. Буде не та.

Зникне, як сни, у круговерті життя.

*****

Об`єктив фотокамер фіксує міські пейзажі:

Цей дощ, це листя і ранковий хаос.

Змінились декорації, змінились персонажі.

Незмінними залишились я і буденний пафос.

Знову ця усмішка, цей дивний погляд,

Пензлі, мольберт і фарби - все як завжди,

Малюю теплу осінь. Нікого немає поряд

А час біжить. Та я чую його сліди.

Чекаючи на прихід нової днини,

Малюю останні штрихи, не поспіша.

Знову одна рахую дні й години,

Бо змінилось все. Незмінні лиш я і моя душа.

Я загубилась у лабіринті життя...

Я загубилась у лабіринті життя,

Ви мене не шукайте. Просто відпустіть.

Я загубилась між минулим і майбуттям.

Мене не повертайте. Мовчанням зі мною говоріть.

Я розчинилась у келиху буденності,

Зникла як роса, як ранковий туман.

Гламур. Колір... Сміх і веселощі,

На обличчі - маски, в очах - обман.

Вітер вип`є останню чашку кави,

Щось збудеться, щось піде в небуття.

Можливо, завтра все зміниться краще...

Не знаю. Відповідь знайде життя.