Минулої неділі закінчився останній на цей рік осінній сезон сплавів по річці Серет, які проводяться з метою вивчення стану та рівня чистоти нашої річки, а також її берегової лінії. За словами координатора групи Андрія Мельничука, їхня мета - звернути увагу жителів до проблем річки і виховати любов до того, що ми маємо, поки не все ще знищено, тому що жити тут нам і нашим дітям.

Нашій газеті пощастило зустріти учасників експедиції на березі річки Серет і взяти інтерв`ю в координатора експедиції "Тіні Гардаріки" Андрія Мельничука - молодої, закоханої у природу людини. Ця група молодих людей тісно співпрацює разом з ЕГО "Зелений Світ", головою якої є Олександр Степаненко - людина, яка багато робить задля покращення екології нашого міста і району. Праця цих людей базується лише на ентузіазмі. І хоча вони дуже рідко зустрічають підтримку з боку урядовців, все одно, зі всіх сил намагаються врятувати нашу екологію, бо хто ж заступиться за нас, людей, як не ми самі. Природа мстить за насилля над нею і наслідки й підтвердження цьому можна прогледіти уже сьогодні.

- Андрію, коли останній раз ви сплавлялися?

- Це було два тижні тому. Ми сплавлялися з Чорткова до Касперівців. Думали тоді й закінчувати сезон. То була більше спортивніша акція, тому що дні були довші. Та й погода, на щастя, була прекрасна. Ми дуже на це сподівалися і тепер. Зрештою, там де ми - завжди сонце (сміється). У попередньому сплаві брали участь двадцять осіб на трьох катамаранах.

Цього разу вже холодніше, тому було дуже важко зібрати групу людей. Наприклад, коли ми йдемо у сплав при поганих погодніх умовах, беремо кількість потенційних учасників і враховуємо корективи погоди. У нашій групі є не лише учасники з Чорткова і Чортківського району, а й із Івано-Франківська, а також представник організації "Дністер" зі Львова - Павло Полубічко. До речі, він - прямий нащадок О.Теліги, сім`ї Кочубеїв. Організація "Дністер", яка була створена раніше на основі товариства "Лева", зробила багато корисного, в плані екології на річці. Два роки тому я брав участь в їхній експедиції.

- Що це була за експедиція?

- Ця експедиція проводиться з 1989 року. В основному, від самого початку, це була екологічна експедиція. Раніше вони проводили хімічні заміри. Та з часом експедиція видозмінилася, але основна ідея залишилася, і тепер вона набула більше культурологічного характеру. І головна роль - просвітницька, моніторингова.

- Андрію, ти є головою експедиції, яка закінчилася цієї неділі?

- Якщо цей маленький захід назвати експедицією, тоді так. Я б сказав, що я є більше координатором.

- Не складно координувати вже  дорослих, самостійних людей?

- Ми запрошуємо певних людей, і знаємо, від кого чого можна очікувати. Завжди існує якийсь фактор ризику виникнення конфлікту. Просто, колектив компонується від самого початку. Конфліктуючих людей, як правило, не беруть. А з хорошими людьми приємно спілкуватися, тому що кожен по-своєму цікавий. Усі люди дорослі, тому ми нікого не заставляємо нічого робити, але у нас є й основне правило - не можна вживати алкоголь на воді, задля безпеки, але можна відпочивати культурно. Протягом дня ми намагаємося планувати наш час, адже по дорозі зустрічаємо багато цікавого: то красивий костел, то гарна стінка, які хотілося б подивитися. Ми розраховуємо, що від моменту причалювання до накидання їжі проходить три години. То ж розбиваємо табір, встановлюємо палатки, готуємо їжу, потім приходить час відпочинку: граємо на гітарі, хтось щось розповідає. Це дуже цікаво.

- Скільки на рік проводиться таких експедицій?

- Ми порахували - дев`ятнадцять експедицій від нашої групи "Тіні Гардаріки". Гардаріка - це територія, яка була на нашій території. В основному, ми сплавляємося по Дністрі і його притоках, Південному Бузі, річках Прут та Черемош. У цьому році ми нагребли більше тисячі кілометрів. Брали участь у змаганнях на р.Свіча та р.Мзунка у складі тернопільської групи "Кристал" і посіли третє місце. Тобто, намагаємося залучати до нашої справи різних людей, як з Чорткова, так і з інших місцевостей. В принципі, пересічний чортківець залишається до усього цього якось осторонь. Потрібно, щоб це стало масовим.

- А ви намагалися залучати молодь, адже ти також молода людина?

- Звичайно, але якщо людина не хоче їхати, не цікавиться цим, то її й не змусиш. Наприклад, таке містечко Буданів, яке у нас чомусь асоціюється лише з тим закладом, що там знаходиться, хоча у них є дуже красивий замок. Одного разу, ми зустріли там одного чоловіка, поговорили з ним і зрозуміли, що людина - цікава. Ось таких людей і можна до чогось залучати.

- Яка основна мета цього сплаву?

- Відома нам людина Олександр Степаненко приблизно п`ять років тому розпочав ідею створення регіонального ландшафтного парку. Нас цікавило пройти по берегах річки з сіл Буданова до Касперівець і подивитися, в якому стані ця ділянка, звернути увагу людей, які брали участь в експедиції, що Серет - річка цікава, гарна, але сміття і пластик в ній - це негарно, тому що від Скородинців річка дуже красива, цікава течія. Потрібно показати людям, що влаштовувати п`ять смітників у селі Біла підряд - це негарно.

- Чим займаються люди, котрі беруть участь в експедиції?

- Павло Полубічко - енергетик на Львівській ТЕС, у нашій групі є також декілька геодезистів, комп`ютерники. Я - музикант, граю на гітарі. Тобто люди усі різні і ми не намагаємося якось прив`язуватися до якогось віку. Це немає сенсу.

- Які висновки ви можете зробити після побаченого?

- Кількість пластику в річці вражає. Він не розкладається. Це - дуже страшно. Пару років назад, коли ми сплавлялися, на річці його не було так багато. Скоро нам не буде, навіть, де відпочивати. Це ж не важко зробити, і не потрібно великих затрат, просто, прибрати сміття з берегів, адже ніхто не смітить у себе на подвір`ї, а біля берегів живуть люди. Це ж їхня річка.

- Окремі кажуть, що ландшафтний парк О.Сепаненка - це утопія. Як ти вважаєш?

- Я вважаю, що ці люди створюють надто багато проблем. Просто, потрібно прибрати територію. Для цього ж не треба насіювати нові рослини чи виділяти якісь ділянки, лише зберегти те, що ми маємо. Просто, бути цивілізованими людьми, не смітити, бо боротися потрібно не з наслідками, а з причинами. Адже подивіться на подвір`я церкви отця Михайла - там ідеальна чистота. А чому? Тому, що люди хочуть, аби там було чисто. Серет дуже гарний з його вербами вздовж берегів. Тут є надзвичайно красиві місця. Мені дуже подобається ділянки нижще села Олексинці, є унікальні місця - в селі Улашківці, у селі Сосулівка є унікальне геологічне відслонення силурійського періоду, аналогів якому немає в світі. Там ми, навіть, зустрічали птахів роду орлиних. Там дуже чисто, оскільки, поблизу цього місця немає сіл і відповідно немає кому смітити.

Тобто, на мою думку, ідея Олександра Сепаненка - дуже гарна і нам необхідно її підтримувати.

- Коли почнуться сплави у новому році?

- Я думаю, що приблизно в кінці березня, коли почнуться Всеукраїнські змагання на р. Свіча та р. Мзунка. Я хочу також провести акцію з Буданова до Касперівець. Будемо намагатися залучати до цього людей, які б змогли провести якісь дослідження, заміри, тому що особисто я не науковець.

- Андрію, зараз холодно, як ви ночували, як почували себе під час сплаву?

- Насправді туристичне спорядження передбачає відповідне спорядження для захисту уризливих ділянок (сухожилки, поперек, шия тощо). Та й у нас є спальники, які витримують мінусову температуру.

- Чи були такі випадки, що люди хворіли?

- В основному - влітку, коли вони вважають, що не згорять. А коли холодно, то таких випадків я не пам`ятаю, тому що організм мобілізується. Як же ж йому хворіти, коли його не покладуть в тепле ліжечко і не намастять маслами (сміється).

- Андрію, я чула, що ти любиш не лише сплавлятися, а є ще й спелеологом, що тебе приваблює в цьому?

- Люди завжди досліджували гори, острови, але під землею - тера інкогніто. Там, зазвичай, ніхто ніколи не ходив, і коли ти вперше ступаєш на камінь, де до тебе ніхто ще не ступав, крім кажанів, - це фантастичне відчуття. І дає натхнення далі займатися різними видами діяльності. Я є більше прихильником горизонтальної спелеології. Є ще вертикальна.

- Ти маєш якісь свої напрацювання з вивчення печер?

- Так. Ми зробили ще два кілометри карти печери Млинки. Нас тоді було четверо, включно зі мною і моєю дружиною Світланою.

- Дружина підтримує твої захоплення? Як ви познайомилися?

- Так, звичайно. На мою думку, немає сенсу жити разом, коли чоловік цікавиться одним, а жінка іншим. Інші інтереси, інші цілі. Все-таки, я вважаю, що тут повинна бути спільна нитка, якої люди тримаються.

Ми познайомилися на змаганнях, а потім ходили разом в ряд походів, де продовжувалися наші стосунки. І ось тепер ми вже рік як одружені.

- Андрію, хто ти є за освітою?

- За освітою я - артист оркестру і ансамблю, а також вчитель у музичній школі. Закінчив музичне училище з відзнакою. Цього року поступив у Тернопільський педагогічний університет в інституті мистецтв. Зараз працюю на цукровому заводі.

- Що б ти побажав нашим читачам і, звісно, молодим людям?

- Завжди залишатися самим собою. Адже інколи люди намагаються виглядати розумнішими, аніж вони є насправді. На мою думку, це виглядає досить примітивно. Будьте такими якими ви є, не бійтеся цього.