"Дістали!" - зазначила в розпачі одна моя знайома опісля походів по кабінетах в намаганні зібрати підписи відповідних служб на дозвіл займатися підприємницькою діяльністю. І повірте, подібне мені доводилося чути не раз від інших людей, які у різних справах мандрували з одного кабінета в другий. Тут мимовільно згадується фейлетон радянських часів, де один з героїв-чиновників тієї доби запитує: "А у вас є справка про те, що вам потрібна справка?". Часи змінилися, але, мабуть, таки мало що змінилося у спілкуванні - "громадянин і кабінетні працівники".

Днями до нашої редакції завітала 43-річна мешканка Чорткова Світлана Бабик в проханні допомогти. І проблема стояла в тому, що звернулася вона до служби у справах дітей Чортківської райдержадміністрації в питанні, чи є у неповнолітніх дітей, які проживають у квартирі її доньки, опікуни, так як мати дітей знаходиться у СІЗО. Жінка стверджує, що їй і її доньці, студентці педагогічного училища, нагрубив начальник служби у справах дітей.

То ж про все докладно.

Світлана Бабик, мешканка Чорткова:

- У газеті "і плюс" за 17 вересня була невеличка замітка по факту затримання двох жінок, які займалися торгівлею людьми за кордоном. З однією із цих жінок я мала судову справу.

Я розлучена з чоловіком і від нашого шлюбу є доросла донька. І одна з цих жінок раніше співжителювала з моїм колишнім чоловіком. Згодом мій колишній чоловік помирає від атрофії головного мозку і від виснаження організму голодом. Тоді йому було 38 років. Ця жінка, ще за життя мого колишнього чоловіка, приводила сюди різні компанії і вони разом випивали. Вона є матір`ю двох неповнолітніх дітей і на момент смерті батька моєї доньки проживала у його квартирі. Я дізналася, що він був  хворий, лікувала його, але то вже було запізно. Коли він помер, нам ніхто не повідомив. Я вважаю, що ця його співмешканка - "співбутильниця" була не проти, щоб він помер, аби "хапнути" квартиру.

Так згодом ця жінка хотіла добитися засвідчення факту спільного проживання з батьком моєї доньки, стати дружиною вже померлого на той час чоловіка, хоч вони не були зареєстровані з ним у шлюбі і вона не була прописана у його квартирі.

Однак, ще за його життя вимагала, щоб він подарував їй це житло, обіцяючи йому гори-мости. Але він на це не пішов. Тоді вона викрала усі документи, і намагалася заволодіти житлом.

До речі дану квартиру отримала моя колишня свекруха. Коли ми розлучилися, донька підтримувала з нею і зі своїм батьком зв`язок, але як матері мого колишнього чоловіка нестало, "нова господиня" не впускала мою доньку до батька. Лише інколи він сам навідував її. Тобто, у помешкання впускалися усі питущі люди, але для моєї і його доньки місця там не було. Донька не мала права туди увійти і поспілкуватися з батьком.

Тож після смерті батька моєї доньки ми судилися з цією жінкою довго і нудно, з 2006 року. Так у 2007 році Чортківський районний суд (суддя В.Парфенюк) вирішив відмовити за безпідставністю в позові даній особі. Вона оскаржує це рішення в апеляційному суді, у Верховному суді України і усюди "програє", тобто її скарги у цих судових інстанціях були відхилені і рішення Чортківського районного суду, ухвалу апеляційного суду залишено без змін. То ж, нарешті, єдина донька свого батька успадкувала його житло. Однак, сьогодні ця жінка перебуває у СІЗО, а її неповнолітні діти без догляду проживають в успадкованій моєю донькою квартирі. Мені порадили спочатку звернутися у кримінальну міліцію. Там поставилися до мене тактовно із розумінням, однак зазначили, що про те, що у квартирі моєї доньки проживають неповнолітні діти, треба повідомити у службу в справах дітей. Відтак представник дитячої кримінальної міліції І.Яцишин сам відвіз мене туди, де знаходиться служба у справах дітей. І ми з ним зайшли до начальника служби Василя Івановича Ожги. Останній зізнався, що він нічого не знає про те, що неповнолітні діти самі. Відтак В.Ожга із І.Яцишиним, представником кримінальної міліції, вирушили на квартиру, де живуть ці діти. Я мала навідатися другого дня. Коли на наступний день я завітала за результатом, пан Ожга у брутальній формі зазначив, що вони були на місці, у квартирі чисто, діти сидять у теплі, їх провідує бабуся, а більше його нічого не хвилює. І став мені грубити, що я хочу тільки хати, а не думаю про дітей. Тоді я йому відповіла, що хата і так моєї доньки, ми виграли усі суди, але хіба діти не потребують догляду, опікунства, і не хвилює його, начальника служби у справах неповнолітніх, те, що мати "в тюрмі", а діти сидять у чужій квартирі. Чому він не поцікавився тим, де ці діти прописані, у них же є бабуся і батько, чому не зв`язалися з ними, щоб ті забрали дітей до себе, оформивши опікунство? Але на це все я чула грубість. І тому, повірте, я за три роки судів уже стільки собі з`їла нервів і щоб до мене так кричали, пробачити не можу. Я ж звернулася по-людськи, щоб служба у справах дітей займалася дітьми, які живуть в чужій квартирі без опіки. Як так може бути? Хіба дітям не потрібна опіка?

Ми вирішили вислухати й іншу сторону.

Василь Іванович Ожга, начальник служби у справах дітей Чортківської райдержадміністрації:

- Так я в курсі цієї ситуації, що неповнолітні проживають самі у чужій квартирі. Ми викликали батька і він згідний забрати дітей до себе і вже написав заяву і на наступний тиждень (розмова велася в кінці минулого тижня - Авт.) дітей заберуть. Цим питанням також займається виконавча служба, вони розмовляли з батьком і він згідний.

- Василю Івановичу, справа в тому, що пані Світлана Бабик нам сказала, що вона до вас зверталася і ви їй нагрубили.

- То не я. Це Василь Семенович. Я дуже коректно з нею говорив, у нас все було коректно. Але ми мали ще вивчити це питання. До речі, з Тернополя прийшов лист, ві слідчого Тернопільської прокуратури, який веде справу матері дітей, що згідно листа матері, у зв`язку з тим, що остання під слідством, просить не виконувати жодних дій щодо виселення дітей, так як вони не мають куди подітися. Але у зв`язку з тим, що батько дітей не позбавлений батьківських прав, його мати, друга бабуся дітей також згідна їх забрати.

- Тобто увесь цей час діти жили самі-самісінькі без догляду?

- Ні. Діти жили не без догляду. Вони жили з бабусею, матір`ю мами дітей. Жили на цій квартирі. Я там був. Там тепло, доглянуто.

- А бабусі було, де жити, що вона жила з дітьми в чужій квартирі по вулиці С.Бандери (будемо точніші)?..

- Звичайно, вона живе по вулиці Середній. Але це не наше питання. Ми захищаємо права та інтереси дітей.

- І власне з цим питанням ми звернулися.

- Все. Я вам відповів по цьому питанню. Діти на вулиці не будуть, батько їх забере.

- А якого віку діти?

- Старшій йде 18-ий рік, а молодша дівчинка навчається у сьомому класі.

Ми знову зустрілися з Світланою Бабик і передали їй зміст нашої розмови із начальником служби у справах неповнолітніх Василем Ожгою і те, що, можливо вона помилилася, за словами останнього, їй нагрубив ВасильСеменович, заступник начальника. На що жінка категорично відповіла: "Ні. ВасильСеменович, принаймні, нас вислухав і зазначив, що з цим питанням треба звернутися до пана Ожги".

Ось така карусель. Хто тут винен? Робіть висновки самі.

Проте, у день, коли верстався номер нашої газети, себто 21 жовтня, відбулося виселення дітей з чужої квартири, очевидно і справді батько таки забрав дітей, але те, що ми застали і що зафіксував наш фотооб`єктив, якось не в`яжеться з отим "в теплоті, в доглянутості". Дивно?..

Леся Легіт