Наприкінці минулого тижня наш Чортків відвідав голландський хоровий колектив ім. Миколи Лисенка. Хоровий колектив - особливий, адже виконує пісні українською мовою, хоча дев`яносто дев`ять відсотків усіх учасників колективу становлять корінні голландці. Любов до пісні зродила в них і любов до нашої України. Хоч учасники хору на потреби колективу затрачають власні кошти, вони вирішили робити й благодійні коцерти, щоб за вилучені кошти допомагати українцям. Так у Голландії в місті Утрехті вони організували бенефіс-концерт на підтримку проекту "Діти вулиць Києва", а згодом було зібрано кошти і придбано мікроавтобус для благодійної служби "Карітас" міста Львова.

Нам пощастило поспілкуватися з двома учасниками голландського хору ім. Миколи Лисенка - подружжям Вербеек. Приємна, мила і усміхнена Інеке та її чоловік Йооп, котрий у хоровому колективі, окрім співу, має ще місію рекламного менеджера, були дуже зворушливими, щирими та приємними у спілкуванні, тому мовного "бар`єру" абсолютно не відчувалося, хоч ми спілкувалися на німецькій.

- Коли було створено хор ім.М.Лисенка в Нідерландах і як довго ви берете участь у ньому?

- Й.: Хор було створено у 1996 році за сприяння пана доктора Мирослава Антоновича. Тоді разом з ним справу розпочав і я. Ми з Інеке співаємо від самого початку його заснування. Згодом наш тоді ще тимчасовий хоровий колектив виступив разом з візантійським хором у місті Утрехт на підтримку Міжнародного фонду сім`ї Лисенків у Києві. Після цього у вересні 1997 року було вирішено створити постійний хоровий колектив, який почав носити ім`я цього відомого українського композитора. Наш хор збільшився. Зараз він нараховує 48 осіб.

- Розкажіть трішки про себе, вашу сім`ю.

- І.: Ми проживаємо у маленькому мальовничому містечку Нівенгейні у Голландії.

У нашому місті є такий магазин, де продається взуття, сумочки, ремні та інше. Крім того покупець може купити в магазині собі каву, булочки, сир і перекусити. Саме в цьому відділі я й працюю.

- Й.: А я працюю в одній рекламній компанії, а у вільний від роботи час друкую усі брошури та рекламки для нашого хорового колективу. Ми з Інеке одружені вже 35 років. У нас є двоє дорослих дітей, котрі уже живуть окремо.

Старша донька - Інгрід. Їй 30 років, працює в магазині м`ясних продуктів  й живе зі своїм другом Тоні. Молодшого сина звати Маартен, йому 28 років. Він - завідуючий в одному з відділів пошти, вже одружений, а дружина його зветься Сабріна.

- У вас є музична освіта?

- Й.: Я трішки граю на фортепіано, але не професійно. Раніше впродовж трьох років вчився грати на органі, потім п`ятнадцять років грав на фортепіано, синтезаторі. Але тепер граю лише для себе. Наш основний інструмент - наш голос. А ще ми з Інеке граємо на гітарі.

- Чи є професійні музиканти серед учасників колективу вашого хору?

- Й.: У нашому хоровому колективі співають люди різних професій. Я думаю, десь близько семеро осіб грають або на фортепіано, або на гітарі чи на губній гармоніці.

Під час останньої репетиції перед Різдвом, за традицією, ми влаштовуємо спільну вечерю, де усі співають пісні на різних мовах, грають на різних інструментах. Ми дуже приємно проводимо час разом. Наш хор - це одна велика сім`я.

- Що приваблює вас в українській музиці?

- І.: Мені українська музика дуже подобається, гарна й задушевна музика, яка "зачіпає" душу за живе.

- Й.: Я вважаю, українська музика особливо хороша для літургії. Ми співаємо акапельно на шість голосів. Наш хоровий колектив виступає майже завжди лише у храмах, де віддається відлуння і звук лине до глядача. На мою думку, саме там українська музика підходить якнайкраще.

- Чи подобається вам приїжджати з концертами в Україну?

- Й.: Звісно, ми дуже тішимося, коли приїжджаємо в Україну, бачимо, як тепло тут нас сприймають люди. Ми помічаємо, що їм подобається те, що ми приїжаємо з Голландії і співаємо їхні пісні, поширюємо їхню культуру. Коли ми співаємо в Голландії, люди практично не розуміють про що йдеться у пісні, а тут в Україні, виконуючи пісні, бачимо,що перед нами сидять люди, котрі співають разом з нами, плачуть, їм  подобається те, що ми робимо, і все це дає нам сили і натхнення дальше продовжувати нашу діяльність. Для нас - це дуже тепле відчуття і дуже приємно.

- Як часто ви проводите репетиції?

- Й.: Зазвичай ми проводимо репетиції один раз на тиждень, у вівторок. Також часто співаємо на літургіях. Та перед поїздкою в Україну проводимо репетиції частіше: понеділок, вівторок та четвер; аби більше попрацювати над вимовою. Я вважаю, що це є дуже важливим для хорошого звучання.

- Вам, мабуть, доводиться довго вивчати слова, адже ви співаєте на чужій мові. Хто вчить вас вимови?

- Й.: Так! З самого початку нам доводиться дуже багато читати. Для нас роздають тексти, які написані латинськими буквами і розповідають про зміст пісні, ті почуття, які змальовуються в ній. Вимову нам ставить наш диригент - Ірина Горванко, котра є родом з України із міста Івано-Франківськ. Вона не змогла сьогодні виступити разом з нами, тому що захворіла. Спочатку Ірина читає нам вголос, і ми як діти маємо повторювати. Потім ми беремо ці тексти додому і там вчимося їх добре читати й вимовляти. Лише тоді, коли наша вимова є хорошою і ми навчилися швидко читати, кладемо слова на музику і починаємо працювати над самою піснею.

- І.: Нам доводиться дуже важко, адже у вашій мові дуже багато приголосних, що не є притаманним голландській мові. Складно це ще тому, що ми співаємо на старій українській мові.

- Як ставляться пересічні люди та ваші друзі в Голландії до того, що ви співаєте на українській мові?

- Й.: Більшості це не подобається, адже вони вважають, що музика, яку ми співаємо, не є типовою для нас, голландців. Та коли вони бачать, які тексти ми співаємо, дуже дивуються, що ми можемо творити таку музику. А іншим - подобається.

Одного разу один наш дуже хороший приятель прийшов на літургію, аби послухати, як ми співаємо. Після цього він підійшов до нас і сказав, що це абсолютно не голландська музика. Я відповів, що кожен сприймає це по-різному: одним людям подобається, іншим - ні. Наприклад, деяким людям подобається рок-музика, вони вважають її хорошою, а інші - навпаки не люблять її. Думаю, у вас так само. Це справа смаку і тут нічого не можливо зробити.

- Чи знаєте ви хоч трішки українську мову?

- Й.: Так, трішки. Наприклад такі слова як: "Добрий день","Добрий ранок", "До побачення", "Дякую"...

- І.: "Дуже дякую" ( сміється)... "співати", "пісня" та інші.

- Які ваші улюблені композитори.

- Й.: Звичайно, Лисенко (сміється). Хоча ми не співаємо лише твори Лисенка. У нашому репертуарі - різні українські пісні. Однак мені дуже подобаються ті твори цього композитора, які ми виконуємо.

А взагалі дуже люблю музику Полла Маккрартні. Ми з Інеке виросли на музиці "Бітлз".

Для мене є дуже приємним те, що в Україні багато молодих людей все ще пам`ятають народні пісні. У нас, в Голландії, вже мало хто з молодого та такого покоління як ми з дружиною, знають народні пісні, адже ми всі зростали на поп-, рок-музиці, на англійських піснях.

- Чи знають люди в Голландії про таку країну, як Україна?

- Й.: Знають. Ми чуємо про Україну по телевізору. У 2004 році спостерігали за Помаранчевою революцією. Також в місті Утрехті є об`єднання української діаспори, яке час від часу випускає брошурки зі статтями про Україну. Особисто я знаю трохи більше про вашу державу, аніж інші люди в Голландії, тому що я допомагаю доктору Мирославу Антоновичу друкувати його книжки. Він багато розповідав мені,  та й і я сам читав, про історію України, літургії.

 - Скільки разів ви вже побували в Україні?

- Й.: Це вже другий раз. Вперше ми приїджали в Україну у 2000 році. Тоді виступали у Києві.  До речі, порівняно з першим разом, ми помітили, що рівень життя в Україні значно покращився: більше будинків кращої якості...

- І.: З`явилося більше новіших та кращих автомобілів.

- Й.: Хоча дороги у вас так і залишилися поганими.

- Які у вас є хоббі, окрім музики? Якому виду відпочинку надаєте перевагу?

- Й.: Я дуже люблю працювати за комп`ютером, роблю усі брошурки, рекламки та афіші для нашого хорового колективу. Також керую нашим веб-сайтом, який створив сам. У вільний час полюбляю грати на фортепіано, їздити на велосипеді, кататися на лижах взимку.

А відпочивати любимо на природі. У нас є своя палатка, і кожного року ми їздимо на три тижні  у Францію, розбиваємо маленький табір. Це надзвичайне відчуття, коли ти встаєш зранку, виходив з палатки і вдихаєш перше свіже повітря, а кругом тебе чудова природа.

- Поїздка в Україну - це для вас робота чи відпочинок?

- Й.: Для нас - це відпочинок і задоволення. Ми гастролюємо по різних містах, знайомимося з новими людьми, культурою. Звісно, ми змушенні рано вставати, не можемо поспати довше, але зустрічаємося із мерами міст, які зазвичай організовують нам екскурсію по місту. Це дуже цікаво відвідувати нові місця. Тут є багато, на що варто подивитися.

- Чи плануєте у майбутньому приїхати в Україну знову?

- Й.: Так, звичайно. Ми сподіваємося, що через два-три роки знову зустрінемося з українцями, адже поїздка в Україну є з недешевих для нас і ми змушенні назбирати коштів. Сьогодні ми співали разом з вашим хоровим колективом з церкви Непорочного зачаття, це нам дуже сподобалося. Ми хотіли б запросити у майбутньому один з українських хорових колективів до нас, в Голландію, для спільних концертів, і щоб наші люди почули як співають українських пісень самі українці. Я думаю, що у нас вийшла би добра співпраця.

Вікторія Іванців