Друга світова війна більше шістдесяти літ тому відійшла у минуле. Проте й надалі не проминає нагадати про себе.

Великодні свята – свята родинні. У цей час вартує подумати про свою духовну чистоту, не забуваючи про традиції. Хоча останнє дехто сприймає по-своєму і розуміє свято як привід добряче випити і пом’яти боки товаришу, родичу чи тому, хто попав під руку.

Спокійне і господарське село Шманьківчики, що неподалік Чорткова у передвеликодні дні і на самий Великдень просто лихоманило. Такого ще не було.

Це – парадокс. Правда тільки на перший погляд. Бо у нашому житті чого тільки не буває. Потроху звикаємо до всього. А жаль...

Ваша думка


Президент видав указ про розпуск парламенту і серед політичних осередків району. А що про це думають пересічні мешканці Чортківщини?..

Так співається у власній пісні Лесі Горової і... не дарма.

Чоловіка, котрий якось недавно переступив поріг редакційного кабінету, знаю, як кажуть, «з видження», давно. Виявилось, живемо на сусідніх, паралельних вулицях: я на Залізничній, а він - на Чортківській. До того ж, у нього за плечима 43 (!) роки колійового стажу, бо й справді трудився у Чортківській дистанції колії в цеху дефектоскопії. Ярослав Євстахович Федоришин прийшов до редакції як до останньої інстанції, цілковито втративши за п`ять років будь-яку віру у справедливість...

Сьогоднішнє інтерв’ю є великою дякою людей лікареві-дерматологу Ярославу Івановичу Вівчаруку, адже саме з ініціативи вдячних пацієнтів, що зателефонували нам, ми мали унікальну можливість познайомитися з чоловіком непересічної волі, лікарем-поетом і, як його колись називали – з “ходячою енциклопедією”.