У суботу, 28 листопада, о 15-й годині 30 хвилин, на центральному міському кладовищі біля пам`ятного хреста жертвам Голодомору в Чорткові відбулася поминальна панахида, у якій взяли участь священнослужителі різних конфесій, серед яких суттєво переважали греко-католицькі священики на чолі із Апостольським Адміністратором Бучацької єпархії Дмитром Григораком, представники влади міста, району, громадськість Чортківщини. У часі, коли священнослужителі у супроводі хору з дяківської академії почали відправляти панахиду, з неба пробилися дощові краплі, наче гіркі сльози...

 

Минулого четверга, 27 листопада, відбулася „ювілейна" сорокова сесія Чортківської міської ради. І хоч ні у часі її роботи, ні після ніхто цього „ювілею" не рекомендував увіковічнити, проте, гадаю, мешканцям міста вартує її запам`ятати, адже попри низку достоту вагомих питань на сесії, одне з них було, можна сказати, епохальним, тому що на порядку денному буквально першим стояло питання затвердження Генерального плану міста Чорткова. А про все решта дізнаєтесь далі.

 

Сьомого грудня ми відзначатимемо День місцевого самоврядування.Загалом, до цього дня ми ставимося так, на скільки  особисто знаємо тих, хто належить до цієї категорії нашого суспільства. Звичайно, як і всі люди, представники органів місцевого самоврядування є доволі різними, тож і ставлення до таких різне. Але є серед них люди, яких усі, окрім особливо упереджених , поважають і цінують. Наші співрозмовники - доволі різні між собою особистості, проте є в них одна єднаюча риса - це люди добросовісні, у міру скромні, я б сказала, одні з кращих представників органів місцевого самоврядування. Так їх оцінюють прості громадяни, і це те, що є найважливішим.

 

Євген Філь разом зі своєю дружиною Ларисою вже шість років виготовляє футболки з націоналістичними написами. Найвідоміші: "Богу - душа, життя - Україні, а честь - для себе" з малюнком козака з шаблею, "Слава Богу, що я не москаль" і "Воля або смерть".

Також популярні - з портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки, Шухевича та Бандери. Пан Євген каже, що продає їх по всій Україні, пропагуючи в такий спосіб українську ідею і традиції.

Подружжя з Тернополя продає національну символіку та атрибутику, яку самі й вигадують. Найновіший виріб - футболка, присвячена 90-річчю битви під Крутами. Ціни не "кусаються".

Євген Філь запевняє, що на його футболках ніколи не буде лайки, свастики чи комуністичних символів.

 

Батько у Дмитрика пра­цював слюсарем на меха­нічному заводі, мати - на швейній фабриці. Та жили вони учотирьох (ще й моло­дша сестричка, Катруся, на «додачу») поруч із війсь­ковим містечком. Власне, «доси» (як іменують в народі будинки, де прожи­вають сім`ї військових) стояли вже на сусідній із їхньою вулиці. І хлопчик ще 10-лІтнім, навчаючись у третьому класі, з трепетом в душі біг туди, у військове містечко, коли льотчики поверталися з польотів. Милувався військовою ви­правкою, формою, кашке­тами. І - мріяв. Не те слово - просто снив мрією про те, коли й сам зодягне таку ж форму.

Шість років збігли швидко. Військовий ліцей, відтак - льотне училище. І ось Дмитро уже в лейте­нантських погонах. Служити його послали аж на Далеку Північ. Та це хлоп­ця тільки тішило, хоч мати чомусь плакала. Спрацьо­вував юначий максималізм: хотілося чим більше випробувань, щоби проявити свою стійкість, витривалість.