Хоч минула сесія Чортківської міської ради була „напівкруглою", тобто тридцять п`ятою за рахунком у нинішньому скликані, проте в своїй суті святковості не передбачала. Окрім одного моменту, коли міський голова Ігор Билиця та редактор Чортківського радіомовлення привітали  із прийняттям до національної Спілки журналістів України місцеву поетесу Раїсу Обшарську. Були вітання. Квіти. Вірші поетеси.

Тим часом поза залом у коридорі юрмилося немало громадян, які хотіли потрапити на сесію.

 

У понеділок, 8 червня, на другий день Зелених Свят Чортківщина відзначала 90-річчя Чортківської офензиви

 

Нехай мене не звинуватить читач у тавтології чи ще як це модно казати щодо характеристики ознак повторів. Не вийде. Просто роблю спроби хоча б частково віддати належне примусово забутій за радянських часів непересічній особистості - педагогу і просвітянину, громадсько-політичному і військовому діячеві, першому команданту легіону Українських Січових Стрільців, публіцисту і мемуаристу, невтомному борцю за розвиток нашої культури та шкільництва - Михайлу Галущинському, який народився у селі Звиняч на Чортківщині, та його непересічній родині.

 

В це мало хто може повірити. Спочатку і я потрапила на гачок зневіри й мені здавалося, що виставка у Чортківському районному краєзнавчому музеї, де красуються маленькі рушнички, серветки, одяг для ляльок, вишитий бісером, - це справа рук не дітей із дитячого дошкільного закладу „Золотий ключик" міста Чорткова, а їхніх батьків. Хтось із відвідувачів цієї виставки про це так і записав у книзі відгуків.

У відомій байці «Хвалькуватий п`ятиборець» грецького байкаря Езопа один самовпевнений атлет-п`ятиборець похвалявся перед громадою у себе на батьківщині, як він колись на Родосі (острів у Егейському морі) стрибав так далеко, що жоден місцевий мешканець не зможе його стрибок повторити, і що правдивість його слів міг би підтвердити будь-який родосець.  На що один із слухачів - його земляк - сказав : "Hic Rhodus, hic salta!" («Тут Родос, тут і стрибай!»).  Щось подібне ми можемо спостерігати і в наші непрості «критично-кризові» часи.  Зрештою, а коли і де вони були прості і безтурботні, адже все наше життя - це якщо не боротьба за існування, то подолання труднощів, які ми нерідко створюємо самі для себе, шукаючи винних у них серед сусідів, родичів, знайомих, простих перехожих, але в ЖОДНОМУ РАЗІ не звинувачуючи у них самих себе?

 

Кілька  номерів назад у вашій газеті була надрукована стаття „Фільм „Тарас Бульба" і „Нато", і - запрошення читачів до обговорення. Ось мій погляд на „гоголівське питання".

Фільм „Тарас Бульба", знятий за мотивами повісті Миколи Гоголя в Росії, підкреслюю - це не екранізація повісті, а домислений сценаристами (В.Бортком) варіант, що відходить від класичної фабули твору, наробив чимало галасу і, на мою думку, недаремно. Адже мало хто читає, що там написано в титрах, але переглянувши екранізацію режисера Владіміра Бортка (член компартії) можна простежити підтекст знівелювання усього українського... Цікаво й те, що свого часу мріяв створити кінофільм „Тарас Бульба", навіть написавши сценарій, наш Олександр Довженко, але компартійні чиновники заборонили постановку. То хто такий Гоголь і чому існує такий різний підхід до популяризації його творчості?..