Колонка редактора

До нашої редакції надійшли два листи від одного адресанта, проте питання, які піднімає авторка, стосуються різних установ і проблем.

Обурення, яке проходить наскрізною ниткою у цих листах, здавалося б, зашкалює. Іноді і ми у повсякденні, нарікаючи на дії тих чи інших людей, доходимо до гостріших висловлювань. Проте у даному випадку людина звернулася до газети і наше завдання не тільки допомогти розібратися у проблемах, які зачіпають за живе, а й допомогти їй їх вирішити. То ж ми звернулися до тих посадовців, котрі можуть фахово прокоментувати те чи інше питання.

Ми подаємо далі зміст цих листів і коментарі посадовців.

З першим днем весни до села Заболотівка Чортківського району з`їхалося чимало люду. Такого здвигу народу за останні роки це невеличке село не знало, хоч має добрі традиції, що дбайливо збережені звичаями, зразками сакрального мистецтва (давня церква), з цього села походив священномученик отець Антон Ричаківський, котрого влітку 1941 року енкаведисти замордували в полі між селами Угринь та Росохач. Тут, у Заболотівці, певний час з травня по серпень 1945 року, стверджують очевидці, перебував і сам Роман Шухевич - головний командир УПА, стратег, дипломат, музикант, спортсмен, вийнятково обдарована особистість і самовідданий патріот своєї землі і свого народу.

Раніш на теренах Чортківщини був відомий театр, який славився далеко за межами області, а то й республіки. У багатьох людей, які ще пам`ятають ті часи, театр асоціюється з ім`ям Василя Єрмолайовича Губанова, який тривалий час був директором районного будинку культури у місті Чорткові. Цей колоритний чоловік, із зовнішністю козака, ще й донедавна виступав на сцені будинку культури, граючи добросердних чарівників-дідусів у дитячих виставах, котрі ставила  незабутня, нині покійна, Лідія Ліщук-Бусарова. Театр - це його світ, його життя, його головна  духовно-фізична потреба. Цьогоріч, 8 січня, Василю Губанову виповнилося 80 літ і на ювілей завітали з колядками  колиші колеги та молоді шанувальники його таланту. Але й досі він знайомий з усіма справами, що діються на царині культури району, знає скільки є колективів художньої самодіяльності, скільки з них мають звання „народного", які ремонтні роботи ведуться у районному будинку культури ім.К.Рубчакової, що робиться вже сьогодні, що планується на завтра... Проте більшу частку у його серці займає жаль за тим, що зменшилася кількість творчих колективів і люди якось відсторонилися від мистецтва, надаючи перевагу матеріальному. Він не шкодує за минулими часами, бо то данина історії, він шкодує за тим, що на цьому шляху ми втратили капелу бандуристів „Мрія" (минулоріч за сприяння заввідділом культури Г.Чайківської, після великої перерви і забуття, було відновлено капелу-Авт.), шкодує, що відійшли у забуття потужний лемківський хор та ряд сільських хорових колективів і духових оркестрів району.