Як чортківчане святкували День Незалежності та День Прапора України

 

Власна думка

 

10 - 15 серпня відбувся моніторинговий тур Дністром на ділянці Устя Зелене (Монастирський район Тернопільської області) - Устечко (Заліщицький район). Акцію організували  за сприяння громадських організацій з Чорткова: ЕГО «Зелений Світ», еко-клубу «Ковчег», «Гельсінської ініціативи - ХХІ». Водний етап туру пройшов на відрізку Нижнів (Тлумацький район Івано-Франківської області) - Устечко.

Катамаран та інше туристичне спорядження для сплаву Дністром безкоштовно надала неформальна група «Тіні Гардаріки» (http://www.tinigard.info/) . Капітан - Андрій Мельничук.

Метою туру - ознайомлення з наслідками дністровського паводку 23 - 28 липня. Планувалося також проведення прийому громадян у населених пунктах, що найбільш потерпіли від екологічного лиха: Коропці, Усті Зеленому та Вістрі (Монастирський район Тернопільської області). Крім того, йшлося про обстеження стану заповідних об`єктів на території регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Дністровський каньйон».

На запитання «і плюс» відповідає організатор туру Олександр Степаненко.

Нам пишуть

 

Від історії до сьогодення

 

Ніні мало хто згадує про події 40-річної давнини, коли Радянський Союз та його сателіти по Варшавському договору силою зброї перервали спробу лібералізації комуністичного режиму у Чехословаччині, відомої як «Празька весна 68-го».  

 А 21 серпня 1968-го біля семи тисяч танків військ Радянського Союзу, НДР, Угорщини, Болгарії і Польщі увійшли до суверенної Чехословаччини. У військовому поході «на захист соціалістичного табору» довелося брати участь і багатьом нашим землякам. Багато хто з них - попри колосальний вплив тодішньої радянської пропаганди - повернувся з почуттям сорому. Найбільше врізалися у пам`ять навіть не образливі викрики празьких студентів, а спокійні запитання літніх людей у чеських та словацьких селах «Іване, а за чим ти до нас прийшов?»... Але тоді, звісно, мало хто про це розповідав.

 

Дім, в якому живе любов... Саме так мені сплило на думку, опісля того, як я побувала в гостях у сім`ї Володимири та Адама Музик з Чорткова. Тут не присутні показовість, штучність. Проте, власне, у невимушеній буденності, де заради коханої людини живе постійна потреба дарувати один одному увагу, опіку, де шанується кожний прожитий день, час, бо життя миттєве, осягаєш справжність. Одним словом, я увійшла сюди, трішки поспілкувалася і зрозуміла, що ось воно, Справжнє Кохання, яке з роками не стирається. Не пригадую хто, імовірно Гете, сказав, що добровільна залежність - одне із найвищих почуттів. Добровільна залежність... Не хвилинна пристрасть, не бажання всеціло володіти кимось заради престижу. 

- Лесю, скажи, правда наш Адам Іванович добре виглядає, як на 78 літ? - не запитала, а швидше стверджувала Володимира Михайлівна. Я вловила нотку в її голосі. І тут прожиті роки і два інфаркта ще майже недавнього красеня, мов з обкладинки журналу, Адама Івановича уже цілком не мали значення. І справді, ми, жінки, - всесильні, вміємо, коли захочемо, створювати тло життя, обставин.

Окрім цього, зазначу, що роки змінюють усіх нас. Тому я знову ствердно сприйняла пропозицію господині дому: „Я вважаю, що не варто фотографувати Адама Івановича..." Тут я знову погодилася в унісон черговій безапеляційній пропозиції. Ще цілком недавно ця жінка з усіх сил боролася за те, щоб врятувати йому життя, тепер зігріває домашнім затишком, як щось дорогоцінне.

Коли вони побралися, йому було 32 роки, а їй - 18. В часі інтерв`ю він мені зізнався: „Знаєш, якби не Володимира, то я б так і ніколи не одружився..."

 

Віталика знаю дуже добре, адже ми уже впродовж двох років навчаємося на спеціальності „Журналістика" у Тернополі.

Про нашу зустріч для газети я з ним домовлялася по телефону. Незнайомий голос заставив мене перепитати, виходить, я призабула за канікули голос свого одногрупника.  Зізнаюся, хто б почувши його голос по телефону й не подумав би, що він незрячий від народження. Віталик як мені, так і моїм одногрупникам, запам`ятався ще із вступних іспитів. Нас дивувало, чому саме журналістику він обрав, і як він думає у цій професії реалізуватися? Відповідь була чітка - радіо.  Правда про жанр і тему своїх ефірів Віталик ще не думав. Можливо це будуть авторські програми. Все залежить від радіостанції, де буде можливість знайти роботу. Але в цьому проблеми хлопець не бачить, сподівається, що таки себе реалізує. Хоча добре розуміє, що пробитись на FM-радіо без сторонньої допомоги важко, але мрія працювати на радіо не може бути тільки мрією, вона повинна перерости у реальність.

 

І все-таки Україна - чудова... Часто й ми, українці, не усвідомлюючи таємничість того старовинного духу, що витає над нами на нашій же Батьківщині, їдемо в далекі заморські краї, аби побачити те, що маємо на рідній землі! Цілющі озера Карпат і Волині, лікувальні грязі в Солотвино, дикі пущі степів, шум хвиль Чорного й Азовського морів! А які прекрасні Подільські товтри чи Буковинські водоспади! Буг, зачарована Десна, "українська Венеція", каньйони рік...